Діловому – 610
років
До недавно вважалося, що село Ділове
(історична назва Требушани) вперше згадувалося у 1597 році, тобто в кінці ХVІ століття. І
було це пов’язано з відкриттям на його території в декількох місцях покладів
залізної руди, яку пізніше видобували і на місцевій чавуноливарній мануфактурі
виробляли гарматні цівки (дула) різного калібру та різноманітні знаряддя праці.
Однак, у книзі, яка випадково потрапила до нас, під назвою «Літопис сіл
Мараморощини» (Бухарест, 2011р.) автором якої є вчитель Олекса Бевка з с. Поляни
Марамороського повіту Румунії, наводиться інша дата згадки першого поселення
людей на нашому місці, яка з попередньою різниться раніше на 186 років.
Це пов’язано з історичним нарисом
україномовного села Вишавська Долина (теперішня румунська назва Валя Вішеулуй),
яке розташоване на лівому (румунському) березі Тиси навпроти Ділового і
Хмелевого (колишня угорська назва Вішовельдь). У своїй шеститомній роботі
«Історія карпатських русинів» закарпатський історик і фольклорист кінця ХVІІІ- початку
ХІХ століть Михайло Лучкай цю територію називає «Вишшою», тобто вищою від інших
і гористою, де ще до VІ століття н. е.
проживали слов’яно-сарматські племена під назвою «біссени» (вони займалися
обрядовими танцями, під час яких входили в екстаз, немов би бісилися), яких
пізніше підкорили літописні білі хорвати.
Можливо в цій місцевості й тепер десь проживають їх нащадки, що нікуди не пішли звідси, до яких з часом
долучилися вихідці з Галичини, Буковини, а також із таких населених пунктів
Рахівщини таких як: Ясіня, Богдан, Рахів, Білин та деяких інших. Особливо це
стосується Требушан-Ділового та Вишавської Долини, прізвища корінних місцевих
жителів яких в абсолютній більшості є однаковими, що свідчить і про їх можливі
родинні зв’язки. Про це плем’я також згадує на початку уже ХХ століття інший
закарпатський історик о.Иреней Кондратович у своєму труді «Исторія
Подкарпатской Руси для народа», що «середньовічні латинські грамоти багато
пишуть за семигородських біссенів під якими тільки і руських треба розуміти». А
ця місцина дійсно знаходилась тоді на крайньому північному сході (в куті) у
складі Семигородщини, яка ще називалася
Трансільванією.