Моя маленька Батьківщина – село Ділове, мальовничий куточок Закарпаття, яке
розміщено у підніжжі майже двокілометрової вершини гори Піп Івана, в центрі
Європи.
Наше село вабить лісистими горами, полонинами, швидкоплинною річкою Тисою та
стрімкими потічками, веселими коломийками та захоплюючими легендами.
"Родзинкою" нашого села є центр Європи, який приваблює туристів з
різних країн світу, адже кожен хоче своїми очима побачити стеллу і камінь на
якому висічено надпис : "Постійне, точне, вічне місце". Цей знак
пережив дві світові війни і дійшов до нашого часу у своєму первинному вигляді.
Сам камінь виглядав дуже скромно і місцева влада вирішила доповнити знак
стеллою. Стелла заввишки в 7,2м. красиво вписується в гірські краєвиди, паралельні
лінії символізують чотири напрямки
світу. Визначення Центру Європи було проведено фахівцями Австро -угорської
імперії, яка на той час займала величезну територію в Центральній Європі.
Село моє, краплиночка на карті,
У світі відоме і знане.
А прославилось тим, що розмістилось
В самому центрі Європи.
.
З архівних документів довідуємося, що село згадується ще у ХVІ ст..
Про походження назви села існують дві легенди. Згідно однієї, його
заснували три брати Бушани . Вони прийшли із-за головного Карпатського хребта з
вівцями. Згодом завели сім`ї й повели осілий спосіб життя.
За іншою легендою, одні з перших переселенців з Галичини на території
сьогоднішнього села потрапили у біду. Їхня єдина кобила розпорола на сучок
живіт і з неї вийшли нутрощі – требухи. Продовжувати шлях далі не було сенсу ,
а тому вони залишилися на постійне проживання. Звідси пішла перша назва села
Трибушани, Требушани, а іноді ще і – Трибушьини.
Символом села з
найдавніших часів до початку ХХ ст. був дуб, зображення якого є на старій
печатці, котра збереглася по нинішній день. В селі побував славний опришок О.
Довбуш зі своїми побратимами.
Село з 1 січня 1946р. офіційно називається Ділове. Ніхто не може пояснити,
чому його перейменували . Правда, старожили пам`ятають, що восени 1944р. окремі
з них бачили радянську військову карту, де населений пункт називався Діловим, а
залізнична станція – Трибушани. Такі назви залишилися і до сьогодні.
До наших днів ще збереглися залізорудні штольні , висічені поблизу села в
скелях гори Довгаруні, звідки добувалася руда для чавуноливарної мануфактури,
яка діяла у ХVІІІ ст.. У 70-х роках ХІХ ст.. в селі діяв склозавод.
(Металевий міст через Тису. Вдалині склодувний завод сирітського
промисловця Калмана Кагана. Фото 20-х рр.. ХХ ст..)
Тепер Ділового не впізнати! Воно змінило своє обличчя, помолоділо,
покращало. На околиці села знайдено поклади мармуру, де і знаходиться –
Діловецький кар`єр, який добуває мармур на вершині гори Бевкул. Наш чудовий
сірий і сіро-смугастий мармур прикрашає Київський метрополітен , Львівський
вокзал, також наша продукція відмінно зарекомендувала себе себепри виконанні
робіт в Кримській резиденції Президента України, Палаці України та при ремонті
славнозвісного Одеського оперного театру, що виконується під егідою ЮНЕСКО.
Прославилося наше село не тільки мармуром, але й золотом. Товариство «Сауляк»
розпочинає роботу по видобутку золота.
З культурно- освітніх установ працюють – загальноосвітня школа І-ІІІ ст.,
дитячий садок «Сонечко», сільський Будинок культури, сільська бібліотека.
На території села розміщені амбулаторія, філія Ощадбанку,відділеня зв`язку.
Діловецька хлібо- пекарня, яка славиться смачним хлібом та колачами не тільки в нашому селі , бо випікається на дровах. Саме тому в нашому селі
започатковане свято «Діловецькі колачі», яке проводиться в травні місяці.
Стара дерев`яна церква,яка знаходиться в нашому селі є пам`яткою
архітектури. Щоб потрапити до неї, потрібно біля прикордонної застави пройти
бічною вулицею.
Згадка про храм Різдва Пресвятої Богородиці належить до 1750р. у єписькопських
документах. В інших архівних церковних книгах вказано, що освячено храм було
1767р.
В народі існує версія про давнє походження церкви. За легендою в урочищі Подерей
стояла каплиця. Під час бурі у каплицю влучила блискавка, каплиця згоріла, а
дзвін з неї покотився вниз. Там де він зупинився, збудували нову церкву.
В другій половині 1960-х років в церві було відкрито краєзнавчий музей, що і
врятувало її від знищення. Це одна з небагатьох церков, що має збережений
первинний інтер`єр. Дзвіниця церкви за своїми архітектурними і художніми
якостями посідає місце серед найдосконаліших витворів гуцульської народної
архітектури. Ця церка була внесена до списку пам`ток архітектури, як об`єкт, що
попадає під охорону ЮНЕСКО.
У 1995році церкву повернули греко-католикам, де й досі правляться богослужіння. Всього у селі є чотири церкви: Свято – Успенська (1993р.), Святого Георгія
(пр. Хмелів), Петро – Павлівська церква розміщена по той бік Тиси, так званий
Білий Потік(ще одна давня назва села). В січні цього року відбулося відкриття
ще однієї новозбудованої церкви для римо-католицьких прихожан.
В нашому селі проживали й проживають видатні постаті.
Постать Марка Бараболі заслужила того, щоб про неї завжди пам`ятати,
згадувати добром, адже цей геніальний поет-сатирик народився в нашому селі.
Марко Бараболя (псевдонім Івана Федоровича Рознійчука) під яким він
увійшов у літературу. Вибір цього національно-колоритного імені зумовлений
гумористичною установкою: Марко-від казкової української стихії, а Бараболя-від
найпоширенішого овоча.
Пам`ять про Марка Бараболю увіковічена меморіальною дошкою на загальноосвітній школі,
а в школі започаткована премія ім. Марка Бараболі, якою нагороджуються кращі
учні.
До 100-річчя від дня народження на обійсті де народився Марко Бараболя
встановлено пам`ятний знак. Цей знак допоміг виготовити та встановити
теперішній господар цього обійстя.
Ще один талановитий поет Микола Фаб`як теж залишив свої поетичні
доробки для малечі, які і зараз не залишають байдужими юні серця.
Окрасою села є прикордонна застава, де військовослужбовці виконують свій
обов`язок, захищають кордони нашої держави. Тому бажаючі відвідати туристичні
маршрути на гору Піп Іван повинні отримати спеціальний дозвіл, так як
особливість цього маршруту полягає в тому, що він проходить по території
Мармарошського масиву Карпатського біосферного заповідника і поблизу державного
кордону з Румунією.
Маршрут : с. Ділове - г. Піп Іван
Особливості маршруту : в основному проходить по лісистих схилах
Протяжність маршруту : 34 км.
Висота вершини : 1936 метрів над рівнем моря
Гостинно прийняти туристів може готель-ресторан-бар «Президент»,
який розміщений в самому центрі, до ваших послуг: смачні гуцульські страви,
затишні номери, сауна.
Через село проходить міжнародна траса Мукачево – Рогатин.
Основні дані:
Село Ділове
Район Рахівський
Область Закарпатська
Площа – 8.6 км2
Населення -3505
Поштовий індекс – 90625
Телефонний код - +з80 3132