Коломийка – пісенний
дивоцвіт
Закарпатської
Гуцульщини
Якщо запитати любого жителя Закарпатської Гуцульщини, як
і Галицької та Буковинської, що таке коломийка, то відповідь буде одна:
«коломийка , це співанка, це наша пісня». І дійсно коломийка – це коротка,
найчастіше дворядкова пісня, кожний рядок якої складається з чотирнадцяти
складів, з коротенькою паузою після восьмого складу. Вона може виступати як
приспівка до танцю або існувати незалежно від нього. Часто коломийки
об’єднуються у в’язанки, які, однак, не мають сталого змісту, а залежать від
настрою, майстерності виконавця, а також
від обставин і призначення співу. Виконуються вони на гуцульських мелодіях
усталеного типу, яких у наших горах є немало. У коломийках поєднуються
пісенно-поетичне начало з мімічним та хореографічним, що надає їм особливої
жвавості, своєрідної театральності, динамічності й енергії. Тому у пісенному
різнобарв’ї української народної
творчості і по нині рясніють коротенькі коломийки, що, як дрібні квіти, щедро
розсипані по гуцульських селех, горах, полонинах і лісах. Вони зворушують серця
скромною простотою, непоказною щирістю, оптимізмом. Серед численних зразків –
звертань до коломийки найчастіше зустрічаємо образні порівняння її з квітам, із
зеленим запашним верховинським світом:
Звідки мої коломийки, питають
ньи люди,-
В полонинах, буковинах
ростуть вони всюди.
Співаночки мої любі, де я вас
подію?
Понесу вас в полонини, по
горах розсію.
Та як буде добра доля, я вас
позбираю,
А як буде лиха доля – я вас занехаю.
Уперше вони зафіксовані писемним
джерелом у 1241 році в Коломиї, у теперішньому місті, яке є одним із районних
центрів Івано-Франківської області, від чого і пішла їх назва. Коломийки
звучать уже близько 800 років, а то і значно більше, супроводжуючи людей нашого
краю у їх радощах і бідах, у веселощах і смутках, на весіллях, вечорницях,
ирщіннях, при випасі худоби на полонинах, при роботі у полі, на ниві й лісі. Маючи глибоку історію, вони завжди
звернуті до сучасності, в них відображаються естетичні уподобання, погляди на
мораль, оцінка громадсько-політичних явищ, переконань і прагнення митців з
народу. Недарма у свій час Леся Українка
зуміла побачити у розвихреному багатоколірному коломийковому
калейдоскопі вдачу народу, а Іван Франко – широкий образ сучасного йому
народного життя. Хоч батьківщиною коломийок є Карпатський регіон, їх поширення
і велика популярність на всій території України дає підстави вважати нині цей
жанр загальноукраїнським явищем.
У текстах коломийок зафіксовано
загальний характер танцю і окремі його деталі: танець такий запальний, що «як
заграють коломийки – рухаються кості» (с. Костилівка), та ще в такому темпі, що
«кості би розсипали-си, якби не сорочка» (м. Рахів). Сам танець вимагає
неабиякого вміння: «файно з дівков танцювати, бо дрібно трьисеси» (смт. Ясіня).