Із минулого - в сьогодення

            Піший перехід і Дакський шлях пролягали через  Закарпатську та Галицьку Гуцульщини

     Про піший перехід людьми із нашого краю до Галичини вже йдеться в історичній літературі досить давно. Перший  про це згадав  закарпатський історик Михайло Лучкай.  У своїй шеститомній праці «Історія  Карпатських русинів», яку написав в кінці другої половини  XVIII – в першій половині XIX сторіч, він, пишучи про це, називає перевал головного Карпатського хребта у межах Ясіня «Галицькими воротами», шлях через який пролягав давно. Як не дивно, але  й  англійський  письменник  Майкл Вінч  у  роботі «Одноденна держава: …», присвяченій Карпатській Україні, згадує, що через перевал у межах Ясіня у  XIVсторіччі проходили монголо-татари, йдучи на Мадярщину.

 Більш детально це висвітлив чеський історик Франтішек Лессек у праці «Правек  Подкарпатской Руси». На основі археологічних знахідок на території Рахівщини робить висновок, що цей шлях, від Солотвино до перевалу у межах Ясіня і далі,  функціонував на початку І тисячоліття до н.е., тобто понад  3 тисячі років тому, у період мідно-бронзового віку. Але є відомості,  що можливо цей перехід  уже діяв щонайменше  7 тис. років тому, за часів мезоліту(11-7 тис. р. назад), адже у поселенні Старуні (тепер с.Старуні Богородчанського району Івано-Франківської області), що знаходиться порівняно недалеко від території сьогоднішнього Делятина, знайдено кам’яні вироби з обсидіану (однорідна вулканогенна гірська порода,чорне,темно-сіре,коричневе вулканічне скло,буває чорне з фіолетовим), родовища якого відомі у межах українських Карпат лише на Закарпатті.  Про цей же перехід також йдеться у роботах « Історія міст і сіл УРСР Закарпатська область» та «Велика боротьба» словацького історика  о. Степана Папа.

     Але ніхто до нашого часу з істориків чи краєзнавців у якійсь роботі чи хоча б дописі до газети чи журналу не згадував ще про один про шлях – Дакський, який теж пролягав через  Рахівщину в давні часи і який місцеві люди називали «Дакським плаєм». Про нього співається навіть у наших піснях-коломийках. Ось одна із в'язанок:

Вандрівники, вандрівники                      Та йдуть вони із Сиготу

То моцні є люди.                                       І аж до Близниці.

Бо вандруют Дакським плаєм                Та як зійдутси там усі,

І так гишефтуют.                                       Далі плай до Польщі.

День Миру

 

            21 вересня увесь світ відзначає Міжнародний день миру. Мир у рідній Україні – це найзаповітніше бажання всіх українців. Цей день є ще одним приводом пам’ятати про мрії, які нас об’єднують, і про ту мету, до якої ми всі прагнемо — жити в мирі та злагоді на своїй рідній землі. Він нагадує нам про цінність життя в умовах спокою, вільного від страху та агресії.

      Працівники культури підготували для учнів 6-х класів цікаву літературно-мистецьку годину «Я малюю світ без війни». Присутніх було ознайомлено з легендою про День миру , проведено флеш-моб «Мир-це …», під час якого діти зачитали значення цінності слова «мир», розвʼязували цікаві завдання та малювали на асфальті.

     Хвилиною мовчання вшанували наших героїв - односельчан, які боролися і віддали свої життя за Україну , також запалили «свічки памʼяті» та поставили квіти на Обеліску Слави.

    Хай усі наші зусилля, біль та віра приведуть до великої Перемоги та вічного миру в Україні.

Літературне знайомство - 65 М.Дочинцю

        3 вересня, відомому українському письменнику Мирославу Дочинцю виповнюється 65 років. Його творчість, яка охоплює десятки книг, стала невід’ємною частиною сучасної української літератури.  Мирослав Дочинець відомий своїми глибокими філософськими роздумами, які знаходять відгук у серцях багатьох читачів.                                   

      Мирослав Дочинець народився 3 вересня 1959 року в місті Хуст, Закарпатської області. Його творчий шлях розпочався ще в шкільні роки, коли він почав писати свої перші твори. Після закінчення факультету журналістики Львівського університету,  працював у різних газетах та журналах, де здобув великий досвід та визнання.

      Його книги, такі як «Вічник», «Многії літа. Благії літа» та «Світован», стали бестселерами та здобули численні літературні нагороди. У своїх творах автор  часто звертається до тем духовності, філософії та пошуку сенсу життя.     

                                                                                                                                                                                                  

З нагоди ювілею в бібліотеці оформлено книжкові виставку літератури «Митець слова» на якій представлено книги письменника, які відображають його мудрість та життєву філософію.

Запрошую до перегляду.

                                                                                                                                                                         

 

 

Ділове-опис об"єктів на маршруті .Розроблений Ткач В. та Ткач М.

    

        Двадцять кілометрів на південь від місця злиття Білої і Чорної Тиси в підніжжі гірської вершини Піп-Іван у долині вузькою, майже десяти кілометровою смугою простяглося сучасне село Ділове з двома присілками: Круглий – на північному сході і Хмелів – на південному заході. З усіх боків село наче стискають  два гірські масиви Гуцульських Альп та Свидовецького хребта. Долина в міжгір’ї вузька. В найширшому місці – не більше кілометра.

          Хто ж ми–діловчани? Нащадки описаних у легенді трьох братів Бушанів, нащадки гордих гуцулів, бойків та опришків, що втікали від гніту панів, а може нашими предками були румуни, що здавна жили на Мараморощині? Коли і ким засновано село Ділове (Требушани)? Ким були перші поселенці, де вони розселялися? Ким були мої прадіди? Чому село названо Ділове?

         Щоб одержати відповіді на ці питання, було багато опрацьовано наукової літератури, спогади старожилів та послуги Інтернету. В результаті  виникло  ще більше питань – бо виявилося, що „Бушани” родом з містечка - фортеці Буші що на Вінничині. Цю фортецю було знищено  в 1653 році під  час осади польським військом. Існує навіть легенда, що після загибелі фортеці живими залишилися лише один дід з своїми трьома синами. З Буші родом  Бушинські, що і досі проживають на території села і області. Саме ця версія, здавалося, була найбільш імовірною, романтичною і туристично привабливою. Здавалося, що співанки та місцеві перекази підтверджували б цю легенду. Оповідувачі розказували, що Бушани були людьми з подібною до нашої, але трохи іншою мовою, що були вони великі гуляки, вбиралися інакше, ніж наші люди, мали красивий одяг. Більшість старожилів розказували, що їх діди родом з бойків, інших з румунського боку і  всі вони були  як не лісорубами, то пастухами.

        Багато  необхідної інформації можна отримати із книги Павла Чучки ”Прізвища закарпатських українців. Історико - етимологічний словник”. Виявилося, що на мапі „Мараморошського повіту” на якій вказані населені пункти, що утворилися на Мараморощині з початку 15 ст. до кінця 17 ст. на місці нашого села показано два поселення  - Требуша та Білий Потік. Обидва ці поселення згідно позначень засновані в кінці 16 ст. на поч.17ст. В книзі нарисів про історію народностей та поселень „Народності і суспільний устрій Марамороського комітату” Бийлоя Вільмуша 1943 року дано назви населених пунктів у реєстраційних документах, коли і як створені, прізвища землевласників та роки володіння, імена та прізвища поселенців, їх статус та рік реєстрації в документах, назви архівних документів. Відповідно до досліджень цієї книги спочатку виникли Требушани. Бийлої зробив такий запис „1600 –Трібушо (уг.Тribusa), 1605–Требушшо (Trebussa), 1715 - Требушо (Trebusa). Притисянське поселення кінця 16ст. Бичківського маєтку. Русинське кріпацьке поселення”. Хоча поселення на території села існувало з кінця 16 ст. відомостей про людей, що жили до 1600 року в селі немає. Білий Потік виник пізніше. В книзі записано „1684 - Білий Поток (FejerPatach), 1696 - Білий Поток (FejerPatak). Бичківський казенний маєток створив поселення в другій половині 17 ст. на березі Тиси там, де вливається Білий Потік. Русинське кріпацьке поселення”. Тобто наші обидва поселення як і всі інші населенні пункти в нашому районі були кріпацькими - тобто належали панам, поселенцями були слов’яни. Отож, питання про заснування села Ділове знято.

         Інший автор  професор А.Петров в книзі „Карпаторуські межові назви” видану Пражською академією 1929р.на підставі архівних даних подає опис межових назв карпаторуських населених пунктів 19 - 20 ст. Тут він згадує про Требушани Білі та перераховує назви гір, урочищ, полонин, потоків і присілків, що знаходились на межі села та згадує про Хмелів як хутір. Відомо, що поділ на дві адміністративні одиниці зберігся в селі аж до 1946 року, це підтверджують знайдені документи з печатками. Отже, існування двох  сіл було обумовлено тією важливою перепоною, якою була повноводна Тиса. Напевно адміністративно управляти одним селом, розділеним надвоє рікою, було важче, ніж двома окремими селами. Найпевніше міст у Хмелевому, що забезпечив зв’язок лівого і правого берега, зв’язок між двома населеними пунктами та просування людей і товару був збудований набагато пізніше, ніж утворилися два населені пункти. Ще пізніше був збудований міст і біля Білого потоку. Інший шлях у село був в брід. Вози з товаром перебиралися в брід напроти Тукала, а далі возовою дорогою попід Довгаруню, через Іванець та Лісчинку добиралися знову в брід до Берлибаша, далі в Рахів. Через Полунський проходив піший соляний шлях з Рахова  в Бичків  та Солотвино .

       Перше  ім’я зареєстроване в урбаніальній книзі 1600 р. Требуші  - Нікі-фор, в 1605 р.- Нагішко Гавриш, Петрової Філип, Гачо Роман та інші. Серед прізвищ, що і досі зустрічаються на території села згадано в 1680р. - Петрецький, Годван, Тодор (Тодер*),  Лупул (Лупшак*), Саул (Сауляк*) прізвище якого дало назву урочищу, прізвище Дода згадується найчастіше, в 1685 р. – Бойко (Бойчук*), в 1691 - Томаш (Томашук*), в 1696 - Лупшо (Лупшанюк*), 1691р.- Кіфор. Жив в селі і Белей – за прізвищем якого можливо названо  Белеїв потік. (*нові прізвища, що утворилися пізніше на підставі старих ).

День незалежності України

 

Сьогодні, 23 серпня, в День Державного Прапора та напередодні 33 річниці Незалежності України , в будинку культури відбувся святковий концерт «Щоб у серці жила Україна!»

    До святкування долучилися Діловецький ЗДО та угорський приватний заклад- гімназія.

    На свято було запрошено військовослужбовців, які несуть службу на Прикордонній заставі с. Ділове.

    Хвилиною мовчання вшанували памʼять героїв-односельчан, всіх воїнів України , які віддали своє життя за Батьківщину та всіх невинно убієнних жертв війни.

   Сільською бібліотекою оформлено книжкову експозицію «Моя незалежна країна - сильна Україна».

    Дітки співали, танцювали, розказували вірші, подарувавши частинку свого тепла та позитивні емоції глядачам.

Учасниці вокального гуртка будинку культури заспівали пісні « Лише у нас на Україні» та «Слава нашим ЗСУ».

    На Обеліску Слави запалили «свічки памʼяті» полеглим героям України , нашим односельцям : Варзі Е., Попадичу В. та Гріджаку В.

Саме сьогодні, в цей час, коли в країні йде війна , ми маємо, як ніколи, проявляти свою любов до рідної Батьківщини .