Двадцять
кілометрів на південь від місця злиття Білої і Чорної Тиси в підніжжі гірської
вершини Піп-Іван у долині вузькою, майже десяти кілометровою смугою простяглося
сучасне село Ділове з двома присілками: Круглий – на північному сході і Хмелів
– на південному заході. З усіх боків село наче стискають два гірські масиви Гуцульських Альп та
Свидовецького хребта. Долина в міжгір’ї вузька. В найширшому місці – не більше
кілометра.
Хто ж
ми–діловчани? Нащадки описаних у легенді трьох братів Бушанів, нащадки гордих
гуцулів, бойків та опришків, що втікали від гніту панів, а може нашими предками
були румуни, що здавна жили на Мараморощині? Коли і ким засновано село Ділове
(Требушани)? Ким були перші поселенці, де вони розселялися? Ким були мої
прадіди? Чому село названо Ділове?
Щоб
одержати відповіді на ці питання, було багато опрацьовано наукової літератури,
спогади старожилів та послуги Інтернету. В результаті виникло
ще більше питань – бо виявилося, що „Бушани”
родом з містечка - фортеці Буші що на Вінничині. Цю фортецю було знищено в 1653 році під час осади польським військом. Існує навіть
легенда, що після загибелі фортеці живими залишилися лише один дід з своїми
трьома синами. З Буші родом Бушинські,
що і досі проживають на території села і області. Саме ця версія, здавалося,
була найбільш імовірною, романтичною і туристично привабливою. Здавалося,
що співанки та місцеві перекази підтверджували б цю легенду. Оповідувачі
розказували, що Бушани були людьми з подібною до нашої, але трохи іншою мовою,
що були вони великі гуляки, вбиралися інакше, ніж наші люди, мали красивий одяг.
Більшість старожилів розказували, що їх діди родом з бойків, інших з
румунського боку і всі вони були як не лісорубами, то пастухами.
Багато необхідної інформації
можна отримати із книги Павла Чучки ”Прізвища закарпатських українців. Історико
- етимологічний словник”. Виявилося, що на мапі „Мараморошського повіту” на
якій вказані населені пункти, що утворилися на Мараморощині з початку 15 ст. до
кінця 17 ст. на місці нашого села показано два поселення - Требуша та Білий Потік. Обидва ці поселення
згідно позначень засновані в кінці 16 ст. на поч.17ст. В книзі нарисів про
історію народностей та поселень „Народності і суспільний устрій Марамороського
комітату” Бийлоя Вільмуша 1943 року дано назви населених пунктів у
реєстраційних документах, коли і як створені, прізвища землевласників та роки володіння,
імена та прізвища поселенців, їх статус та рік реєстрації в документах, назви
архівних документів. Відповідно до досліджень цієї книги спочатку виникли
Требушани. Бийлої зробив такий запис „1600 –Трібушо (уг.Тribusa), 1605–Требушшо (Trebussa), 1715 -
Требушо (Trebusa).
Притисянське поселення кінця 16ст. Бичківського маєтку. Русинське кріпацьке
поселення”. Хоча поселення на території села існувало з кінця 16 ст. відомостей
про людей, що жили до 1600 року в селі немає. Білий Потік виник пізніше. В книзі
записано „1684 - Білий Поток (FejerPatach), 1696 - Білий Поток (FejerPatak). Бичківський казенний маєток створив поселення в другій половині 17 ст.
на березі Тиси там, де вливається Білий Потік. Русинське кріпацьке поселення”.
Тобто наші обидва поселення як і всі інші населенні пункти в нашому районі були
кріпацькими - тобто належали панам, поселенцями були слов’яни. Отож, питання
про заснування села Ділове знято.
Інший
автор професор А.Петров в книзі
„Карпаторуські межові назви” видану Пражською академією 1929р.на підставі
архівних даних подає опис межових назв карпаторуських населених пунктів 19 - 20
ст. Тут він згадує про Требушани Білі та перераховує назви гір, урочищ,
полонин, потоків і присілків, що знаходились на межі села та згадує про Хмелів
як хутір. Відомо, що поділ на дві адміністративні одиниці зберігся в селі аж до
1946 року, це підтверджують знайдені документи з печатками. Отже, існування
двох сіл було обумовлено тією важливою
перепоною, якою була повноводна Тиса. Напевно адміністративно управляти одним
селом, розділеним надвоє рікою, було важче, ніж двома окремими селами.
Найпевніше міст у Хмелевому, що забезпечив зв’язок лівого і правого берега, зв’язок
між двома населеними пунктами та просування людей і товару був збудований
набагато пізніше, ніж утворилися два населені пункти. Ще пізніше був збудований
міст і біля Білого потоку. Інший шлях у село був в брід. Вози з товаром
перебиралися в брід напроти Тукала, а далі возовою дорогою попід Довгаруню,
через Іванець та Лісчинку добиралися знову в брід до Берлибаша, далі в Рахів.
Через Полунський проходив піший соляний шлях з Рахова в Бичків
та Солотвино .
Перше ім’я зареєстроване в
урбаніальній книзі 1600 р. Требуші -
Нікі-фор, в 1605 р.- Нагішко Гавриш, Петрової Філип, Гачо Роман та інші. Серед
прізвищ, що і досі зустрічаються на території села згадано в 1680р. -
Петрецький, Годван, Тодор (Тодер*),
Лупул (Лупшак*), Саул (Сауляк*) прізвище якого дало назву урочищу,
прізвище Дода згадується найчастіше, в 1685 р. – Бойко (Бойчук*), в 1691 -
Томаш (Томашук*), в 1696 - Лупшо (Лупшанюк*), 1691р.- Кіфор. Жив в селі і Белей
– за прізвищем якого можливо названо
Белеїв потік. (*нові прізвища, що утворилися пізніше на підставі старих
).