"Талантом окрилена юність"

 

                                  Дебют Анастасії Пронюк
     Пронюк  Анастасія- молода,  харизматична особистість.

  Народилася  в с. Ділове, 11 січня 2004 року.

У 2010 році пішла у перший клас Діловецької ЗОШ І-ІІІступенів.  Вже починаючи з початкових класів захоплювалася читанням книг і віршів. А зрозуміла, що це непогано їй вдається вже після закінчення школи, коли переглядала свої збережені нагородження і грамоти, отримані у початковій школі. Українська література надзвичайно різноманітна та цікава. Книги на будь-який смак, тільки було б бажання читати. Але все ж для себе вирішила і впевнилася, що  улюбленими  авторами є Ліна Костенко та Тарас Шевченко. Після закінчення середньої школи в 2021  р. вступила до Чернівецького Національного Університету ім. Юрія Федьковича на спеціальність «Середня освіта. Українська мова та література». Вже будучи студенткою, з’явилося нове захоплення писати вірші.

 У її творчості, ще, не так  багато віршів, але більшість з  « депресивним настроєм»,  ( і це пов`язано з подіями, які відбуваються в нашій країні).   Викладачі  Університету називали їх «філософськими», не всі, напевно їх  зрозуміють, але  вони індивідуальні. Бо творчість,  не має шаблонів і сталих зразків.

Деякі вірші  стали своєрідним художнім літописом війни. У такі непрості часи для нашої держави, відчувається туга, біль,  розпач, жахіття війни . Та разом з тим оживають сила, хоробрість, відданість, честь, незламність.

Моя муза - не моє кохання,

     Моя муза - це творчий процес.

        Моя муза - це день розцвітання,

       Моя муза - роботи прогрес.            *******************************************************************

Весна -

Нове життя

І я .

Війна триває,

Хтось помирає,

 А час іде

Щось нам несе

До перемоги наближає.

Цвіте усе

І я

Птахи співають

І співом оживляють .

Всі переживем

І я

Птахи нас звеселяють…

Розраду усиляють .

Душа є вічна

І я

Любов  лиш і спасає.

І віра !

Й віра !

І любов ! 

Сама собою я росту

І починаю завжди знову,

Оту дорогу нелегку -

Пам’ятатиму ще довго.

Лиш дуже шкода, що колись

Усе минеться…

Благодійний ярмарок "Творимо добро разом"

              23 серпня, у День Державного Прапора України та напередодні 35-ї річниці Незалежності України, у нашій громаді відбувся благодійний ярмарок на підтримку Збройних Сил України «Творимо добро разом».

   Цей день став справжнім прикладом єдності, щедрості та любові до України.       Завдяки спільним зусиллям нам вдалося зібрати 38 000 гривень, які будуть передані на потреби ЗСУ.

    Щиро дякуємо кожному, хто долучився до цієї доброї справи!

Дякуємо всім господиням за неймовірне різноманіття домашніх смаколиків.      Кожна страва була приготовлена з любов’ю, теплом і щирим бажанням допомогти нашим захисникам.

    Особливою родзинкою ярмарку стали смачний бограч та запашний плов.    Окрема щира подяка благодійникам, які їх приготували та пригостили всіх присутніх!

    Окрасою ярмарку стали чудова патріотична фотозона та неймовірний торт, створені з любов’ю до України.

    Бібліотекою було оформлено виставку вишивок та книжково-ілюстративну виставку «Україна: літопис Незалежності», яка розповідає про шлях нашої держави до свободи та незалежності.

     Було смачно, тепло, атмосферно, весело та по-справжньому незабутньо! Але найцінніше — ми вкотре довели, що разом можемо зробити багато доброго.

    Нехай наше спільне добро повернеться кожному сторицею, а наша єдність стане ще однією силою на шляху до Перемоги.

                                    

Відомі люди села

                         

    Лис Валерій Валерійович – офіцер Збройних Сил України

   Лис Валерій народився 22 січня 1990 року, в смт. Ярмолинці Хмельницької області, в інтелігентній сім`ї. Батько Валерій працював лікарем – рентгенологом районної лікарні, а мати Леоніда займала посаду завідуючого організаційним відділом Ярмолинського райвиконкому. Однак, із-за хвороби батьків ще дитиною переїхав жити до тітки в селоДілове, що на Рахівщині, і його опікуном стала  тітка Галина, вчителька історії місцевої школи, яку він називає мамою. Тут він і став первачком  Діловецької середньої школи. За роки навчання був справжнім активістом і старанним учнем. Займався спортом, танцями, малювання, різьбленням по дереву, співав у різновікових хорових колективах, відвідував театральний гурток, складав вірші. Неодноразово був учасником та призером районних олімпіад і конкурсів.  Але з дитинства мріяв стати військовим. Для нього зразками у виборі цієї професії була бабуся по батьковій лінії Лис Євгенія Земівна. Вона під час Великої Вітчизняної війни в 17 років поступила у пілотну військову школу, що дислокувалася поблизу м. Тайга Кемерівської області (звідти очевидно була і родом).  Після закінчення підготовки воювала на фронті у складі відомого жіночого полку (п/п 54824) й літала разом з іншими пілотами на т.зв. «кукурудзянику», а потім на ЛІ-2, лякаючи нацистів нічними бомбардуваннями, за що вони їх прозвали «нічними відьмами», а також учасник війни дідусь Лис Сергій з яким вони познайомились на фронті, та його рідний дядько Віталій, що в свій час проходив строкову службу в Німеччині. Отримавши свідоцтво про неповну середню освіту Валерій, незважаючи на військо-політичну ситуацію в державі, вступив до Київського військового ліцею ім. І. Богуна, таким чином здійснив перший крок на військовій стежині. На той час уже помер батько, а мати хворіла і згодом, у 2007 році, її теж не стало.

    Життя і навчання ліцеїста значно відрізнялися від звичних йому шкільних буднів, але В. Лис швидко призвичаївся та почав успішно освоювати військову справу. Так у складі кращих ліцеїстів 2000 року, після вишколу в навчальному центрі "Десна», що на Чернігівщині, він вперше взяв участь у параді на Хрещатику з нагоди Незалежності України, що потім повторювалося неодноразово. Згодом добре склав іспити та вступив до Львівського інституту Сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного, який потім став Львівською Національною академією Сухопутних  військ.

        14 серпня, працівники культури провели вуличну акцію до Дня молоді «Молодь єднає серця» — щиру, активну та сповнену позитивної енергії й теплого спілкування.

   

Молодь — це мрії, ідеї, можливості та сила творити майбутнє. Під час заходу ми обговорили мрії, життєві плани та можливості для самореалізації, ділилися думками про те, яким бачимо своє майбутнє та майбутнє нашої громади.

Говорили про те, що кожна мрія має шанс стати реальністю, якщо не боятися діяти, розвиватися, вірити у власні сили та підтримувати одне одного.

      Бібліотекою оформлено книжкову виставку «Молодь обирає читання», підготовлено буклет «Енергія. Мрії. Можливості» та листівки «Бібліотека — простір можливостей» і «Час творити майбутнє».

                                             

                                          

Героїв наших пам"ятаємо

                                  

     Бібліотека з глибокою шаною та вдячністю представляє матеріал про наших воїнів – односельців, які віддали своє життя, захищаючи Україну від російської агресії.

   На цій сторінці розміщено світлини та короткі біографічні відомості, чиї імена назавжди вписані в історію нашої громади.

   Кожне фото - це доля людини, яка мала свої мрії, плани, родину, але стала на захист рідної землі.

   Їхня мужність, незламність і любов до рідної землі назавжди залишаться в наших серцях. Вони стали справжніми Героями.              Наш обов'язок — пам'ятати кожного, берегти їхні імена, передавати наступним поколінням правду про їхній подвиг.

Вічна пам'ять і слава Героям України!

Варга Едуард Вікторович

            06.08.1997 – 21.03.2022

Народився в с. Ділове, Рахівськьго району,

 Закарпатської області

Старший сержант, командир гранатометного відділення взводу вогневої підтримки гірсько-штормової роти, проходив військову службу у складі в/ч А3892. Загинув внаслідок бою з ЗС російської федерації поблизу н.п. Тетерівське, Київської області.

Попадич Василь Васильович

            12.07.1983 - 29.08.2022 

 Народився  в селі Ділове, Рахівського району, Закарпатської області. У 2001-2003 році проходив строкову військову службу, а з початком нападу росії 31 липня 2014 року призваний по мобілізації у 128 гірсько-штурмову бригаду. Пройшов нелегкий шлях військового у боях за Дебальцеве, Авдіївку, Станицю Луганську та інші села та містечка України. Повномасштабне вторгнення зустрів у лавах своєї рідної бригади. Загинув у важких боях за Херсон.

      Нагороди

·         орден «За мужність» III ступеня (2022) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі

·         медаль «За військову службу Україні» (2022) — особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі;

·         орден «За мужність» II ступеня (2024) — за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку.

                    Гріджак Віталій Іванович    

                         24.10.1980  - 08.10.2022              

                                                                                                                                                Народився  у селі Ділове, Рахівського району, Закарпатської області. Працював радіотехніком, однак з вторгненням російського агресора, разом з іншими патріотами Рахівщини став на захист нашої Батьківщини у складі 115 окремої механізованої бригади, був стрільцем-помічником гранатометника.

Загинув в с.Шуми, Торецька міська громада, Бахмутський район, Донецька область

 

Посмертна нагорода

18 липня 2023 р.

Матчук Михайло Петрович 

                          19.09.1994  - 14.10.2024 

 

                                                         

                                                              

 

    Народився с. Ділове, Рахівського району, Закарпатської області.

  Під час повномасштабного російського вторгнення воював за рідну країну в лавах Збройних сил України. Солдат Михайло Матчук був гранатометником 4 десантно-штурмового відділення, 2 десантно-штурмового взводу, 6 десантно-штурмової роти, 2 десантно-штурмового батальйону.

 

Нагороди:

Указом Президента України №880/2024 від 25 грудня 2024 року, «за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку», Матчук Михайло Петрович нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

   Водош Богдан Тіберійович

           (02 червня 1994 р. - 24 березня 2026 р. )

 

Народився в с. Ділове, Рахівська міська громада, Рахівський район, Закарпатська область.

        Молодший лейтенант, командир 2 взводу безпілотних авіаційних комплексів роти безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини А4948. Загинув під час виконання бойового завдання поблизу села Сергіївка, Покровського району, Донецької області.

         Кравчук Орест Михайлович

                    10.02.1989 - 25.08.2024

       Уродженець села Ділове, Рахівського району, Закарпатської області.  Закінчив Рахівську ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1, згодом навчався у Національному університеті «Львівська політехніка».         Під час повномасштабного російського вторгнення захищав Україну в 151-й окремій механізованій бригаді оперативного командування "Південь" Сухопутних військ ЗСУ.

    Воїн героїчно загинув  на Покровському напрямку Донецької області.

       Похований Герой Кравчук Орест Михайлович  на Личаківському кладовищі.

              Абрамчук Віталій Романович

                    18.09.1984 - 27.09.2024

 Народився Віталій 18 вересня 1984 року в селі Ділове Рахівського району Закарпатської області .
      З перших днів повномасштабної війни був у теробороні міста Вознесенськ. Далі, з вересня 2022 року, офіційно приєднався до Сил Оборони України. Після проходження військового навчання був направлений на Сумщину, де у складі 21-ї окремої механізованої бригади відстоював територіальну цілісність України.
      27 вересня 2024 року водій-електрик Віталій Абрамчук, разом із побратимами, у складі батальйону безпілотних систем був направлений на курськ для виконання військового завдання. Того дня поблизу населеного пункту веселе глушківського району курської області зв’язок із нашим Захисником зник. Понад рік Віталій вважався зниклим безвісти.
Після проведеної ДНК-експертизи та усіх слідчих дій було встановлено, що солдат Віталій Абрамчук, мужньо виконавши військовий обов’язок в бою за Україну, її свободу і незалежність загинув, 27 вересня 2024 року під час безпосередньої участі у бойових діях внаслідок бойового ураження противника.

 Поховали відважного Героя з усіма належними військовослужбовцю почестями на Бачкуринському кладовищі, Черкаської області.