Коломийка – пісенний дивоцвіт Закарпатської

 Гуцульщини

         Якщо запитати любого жителя Закарпатської Гуцульщини, як і Галицької та Буковинської, що таке коломийка, то відповідь буде одна: «коломийка , це співанка, це наша пісня». І дійсно коломийка – це коротка, найчастіше дворядкова пісня, кожний рядок якої складається з чотирнадцяти складів, з коротенькою паузою після восьмого складу. Вона може виступати як приспівка до танцю або існувати незалежно від нього. Часто коломийки об’єднуються у в’язанки, які, однак, не мають сталого змісту, а залежать від настрою, майстерності виконавця, а  також від обставин і призначення співу. Виконуються вони на гуцульських мелодіях усталеного типу, яких у наших горах є немало. У коломийках поєднуються пісенно-поетичне начало з мімічним та хореографічним, що надає їм особливої жвавості, своєрідної театральності, динамічності й енергії. Тому у пісенному різнобарв’ї  української народної творчості і по нині рясніють коротенькі коломийки, що, як дрібні квіти, щедро розсипані по гуцульських селех, горах, полонинах і лісах. Вони зворушують серця скромною простотою, непоказною щирістю, оптимізмом. Серед численних зразків – звертань до коломийки найчастіше зустрічаємо образні порівняння її з квітам, із зеленим запашним верховинським світом:

         Звідки мої коломийки, питають ньи люди,-

         В полонинах, буковинах ростуть вони всюди.

         Співаночки мої любі, де я вас подію?

         Понесу вас в полонини, по горах розсію.

         Та як буде добра доля, я вас позбираю, 

         А як буде лиха доля – я вас занехаю.

         Уперше вони зафіксовані писемним джерелом у 1241 році в Коломиї, у теперішньому місті, яке є одним із районних центрів Івано-Франківської області, від чого і пішла їх назва. Коломийки звучать уже близько 800 років, а то і значно більше, супроводжуючи людей нашого краю у їх радощах і бідах, у веселощах і смутках, на весіллях, вечорницях, ирщіннях, при випасі худоби на полонинах, при роботі у полі, на ниві  й лісі. Маючи глибоку історію, вони завжди звернуті до сучасності, в них відображаються естетичні уподобання, погляди на мораль, оцінка громадсько-політичних явищ, переконань і прагнення митців з народу. Недарма у свій час Леся Українка  зуміла побачити у розвихреному багатоколірному коломийковому калейдоскопі вдачу народу, а Іван Франко – широкий образ сучасного йому народного життя. Хоч батьківщиною коломийок є Карпатський регіон, їх поширення і велика популярність на всій території України дає підстави вважати нині цей жанр загальноукраїнським явищем.

         У текстах коломийок зафіксовано загальний характер танцю і окремі його деталі: танець такий запальний, що «як заграють коломийки – рухаються кості» (с. Костилівка), та ще в такому темпі, що «кості би розсипали-си, якби не сорочка» (м. Рахів). Сам танець вимагає неабиякого вміння: «файно з дівков танцювати, бо дрібно трьисеси» (смт. Ясіня).

                            

8 творів класики української літератури, які має прочитати кожен.

Щось ми читали в школі та університеті, щось проґавили – але тепер ці книги принесуть особливі емоції та стануть підтримкою в темні часи.

Мабуть, початок поеми “Енеїда” пам’ятає кожен, хто хоч раз у житті читав цю книжку – настільки яскраво вона написана й легко запам’ятовується.

“Енеїда”, Іван Котляревський, 1798

Котляревського називають батьком української літератури: його “Енеїда” – перший твір, написаний сучасною українською мовою. “Енеїда” – це інтерпретація поеми римського поета Вергілія, що розповідає про пригоди героя Троянської війни Енея. Головна цінність “Енеїди” в тому, що вона написана живою, яскравою розмовною мовою, якою спілкувалися тогочасні українці.

Саме із цією книгою пов’язують не тільки зародження української літератури, а й українського національного відродження.

“Кайдашева сім’я”, Іван Нечуй-Левицький, 1879

 Один з найвідоміших творів української літератури, який і сьогодні залишається натхненням для сучасних режисерів та авторів (наприклад, для серіалу “Спіймати Кайдаша”, в якому повість Нечуя-Левицького яскраво інтерпретувала Наталка Ворожбит).

У центрі цієї трагікомічної й дуже реалістичної повісті – стосунки в родині Кайдашів, що живуть у селі Семигори на Київщини. Батько Кайдаш, його дружина Маруся, їхні діти Карпо й Лаврін – яскраві персонажі, які уособлюють  певні вади, та водночас, саме завдяки своїм живим характерам, вони харизматичні й привабливі.

“Лісова пісня”, Леся Українка, 1912

 Ми гуцули, ми такі, як є: радіємо, страждаємо, веселимося, пробачаємо, але ніколи  лихого не забуваємо. Хоча в Україні йде повномасштабна війна і окупанти хочуть позбавити нас святкувати Різдво Христове, но, ми на зло всім ворогам, будемо прославляти народження Сина Божого.

Працівники культури відтворили дійство Свят- вечора, приготувавши святу вечерю та приймали колядників, які прославляли прихід Сина Божого, Спасителя світу.

Нехай засвітить святий вечір світу миру, і радість прийде у кожну родину. А народжений Ісусик принесе мир у  нашу  Україну.

 Новий рік — свято, на яке чекають і дорослі, і діти. Хоча сьогодні через війну святкового настрою практично немає, надія на світле майбутнє та здійснення бажань все ж живе в душі кожного українця.

Працівники культури с.Ділове щиро вітають всіх  з Новим Роком та Різдвом Христовим!

Бажаємо всім здоров‘я, миру , добра, Божого благословіння нашим захисникам та ПЕРЕМОГИ Україні!

Що  відомо про Новий Рік на сьогодні?

Те, що його дата святкування змінювалась на території України декілька разів. Це було і в середині січня, і навесні, і восени. Але мова йде саме про зимовий Новий Рік, тож постараємось дізнатись більше про нього:

Рекомендації для громади.

     Дій за сигналами.