Визволення Рахівщини у ході Великої Вітчизняної війни, як складової Другої
світової
29 серпня 1944 року
закінчилась Львівсько-Сандомирська операція, яка проводилась силами 1-го
Українського фронту і радянські війська зупинившись у передгір’ях Карпат,
укріпились на рубежі північно-західніше Кросно, Сянок, Сколе, Красноїлів. Ще в
ході боїв згаданої операції, 30 липня 1944 року, враховуючи важливість
карпатського напрямку і особливість бойових дій у гірських умовах, на стику
1-го і 2-го Українських фронтів було відновлено 4-ий Український фронт на чолі
з людиною непростої долі, генерал-полковником І. Є. Петровим.
9 вересня 1944 року
1-ша гвардійська армія 4-го Українського фронту, за вказівкою Ставки Верховного
Головнокомандування, перейшла в наступ у рамках Східно-Карпатської операції.
Незабаром почала наступати також 18-та армія, а за нею і 17-ий гвардійський
корпус, який діяв на Ясінянському напрямку. Битва за Карпати почалася.
***
Перед наступом 17-го гвардійського стрілецького корпусу
(командир генерал-майор А. Й. Гастилович), у склад якого входили 8-ма (командир
полковник М. С. Угрюмов) і 138-ма (командир полковник В. С. Васильєв) дивізії,
на головний Карпатський хребет у напрямку на Ясіня (Керешмезе), Генеральний
штаб надіслав надзвичайне розвідувальне зведення про укріплення на колишньому
державному польсько-чехословацькому кордоні, яке містило карту й опис
укріпленого району з великою щільністю довгочасних укріплень і загороджень. Ці
відомості й чутки позначилися на настрої військ. Полки ніяк не хотіли підходити
до кордону й перетинати його, віддаючи перевагу діям на колишній польській
території. Поголоски пішли з низу – від бійців та місцевого населення. Але коли
прийшла схема з Генерального штабу, повірили в ті чутки й командири.
