Туристичний маршрут "Ділове - Піп Іван"                               

 

1. Тематика маршруту        краєзнавча  

2. Населені пункти               село Ділове, присілок Круглий, Хмелів

3. Екскурсійні об’єкти         шкільний музей, пам’ятка архітектури –дерев’яна   

                                                  церква   ХVІІІ    століття,     мармуровий    кар’єр,  

                                                  комплекс Центр Європи, гора Піп-Іван

4. Сезонність                          круглорічний

5. Спосіб пересування          пішохідний 

                                             

   Діловецька ЗОШ                              Дерев’яна церква                                  ВАТ МК "Трибушани"

                

       Двадцять кілометрів на південь від місця злиття Білої і Чорної Тиси в підніжжі гірської вершини Піп-Іван у долині вузькою, майже десяти кілометровою смугою простяглося сучасне село Ділове з двома присілками: Круглий – на північному сході і Хмелів – на південному заході. З усіх боків село наче стискають  два гірські масиви Гуцульських Альп та Свидовецького хребта. Долина в міжгір’ї вузька. В найширшому місці – не більше кілометра.

          Хто ж ми–діловчани? Нащадки описаних у легенді трьох братів Бушанів, нащадки гордих гуцулів, бойків та опришків, що втікали від гніту панів, а може нашими предками були румуни, що здавна жили на Мараморощині? Коли і ким засновано село Ділове (Требушани)? Ким були перші поселенці, де вони розселялися? Ким були мої прадіди? Чому село названо Ділове?

         Щоб одержати відповіді на ці питання, було багато опрацьовано наукової літератури, спогади старожилів та послуги Інтернету. В результаті  виникло  ще більше питань – бо виявилося, що „Бушани” родом з містечка - фортеці Буші що на Вінничині. Цю фортецю було знищено  в 1653 році під  час осади польським військом. Існує навіть легенда, що після загибелі фортеці живими залишилися лише один дід з своїми трьома синами. З Буші родом  Бушинські, що і досі проживають на території села і області. Саме ця версія, здавалося, була найбільш імовірною, романтичною і туристично привабливою. Здавалося, що співанки та місцеві перекази підтверджували б цю легенду. Оповідувачі розказували, що Бушани були людьми з подібною до нашої, але трохи іншою мовою, що були вони великі гуляки, вбиралися інакше, ніж наші люди, мали красивий одяг. Більшість старожилів розказували, що їх діди родом з бойків, інших з румунського боку і  всі вони були  як не лісорубами, то пастухами. 

        Багато  необхідної інформації можна отримати із книги Павла Чучки ”Прізвища закарпатських українців. Історико - етимологічний словник”. Виявилося, що на мапі „Мараморошського повіту” на якій вказані населені пункти, що утворилися на Мараморощині з початку 15 ст. до кінця 17 ст. на місці нашого села показано два поселення  - Требуша та Білий Потік. Обидва ці поселення згідно позначень засновані в кінці 16 ст. на поч.17ст. В книзі нарисів про історію народностей та поселень „Народності і суспільний устрій Марамороського комітату” Бийлоя Вільмуша 1943 року дано назви населених пунктів у реєстраційних документах, коли і як створені, прізвища землевласників та роки володіння, імена та прізвища поселенців, їх статус та рік реєстрації в документах, назви архівних документів. Відповідно до досліджень цієї книги спочатку виникли Требушани. Бийлої зробив такий запис „1600 –Трібушо (уг.Тribusa), 1605–Требушшо (Trebussa), 1715 - Требушо (Trebusa). Притисянське поселення кінця 16ст. Бичківського маєтку. Русинське кріпацьке поселення”. Хоча поселення на території села існувало з кінця 16 ст. відомостей про людей, що жили до 1600 року в селі немає. Білий Потік виник пізніше. В книзі записано „1684 - Білий Поток (Fejer Patach), 1696 - Білий Поток (Fejer Patak). Бичківський казенний маєток створив поселення в другій половині 17 ст. на березі Тиси там, де вливається Білий Потік. Русинське кріпацьке поселення”. Тобто наші обидва поселення як і всі інші населенні пункти в нашому районі були кріпацькими - тобто належали панам, поселенцями були слов’яни. Отож, питання про заснування села Ділове знято. 

    27 жовтня, відзначаємо День української писемності та мови. З цієї нагоди в нашій бібліотеці відбулася інформаційна година «Мудрість народу в слові живе» для учнів 7-х класів (вч. Мікле Г.Т., педагог-організатор Юркуц С.Ю., шкільний бібліотекар Лайтер М.В.).

   Під час заходу діти із задоволенням брали участь у мовних квестах і вікторинах, відгадували загадки, виконували цікаві завдання та перевіряли свої знання з української мови.

   Бібліотекою представлено книжкову виставку « У мови - голос вільної країни».

   Захід пройшов у дружній та пізнавальній атмосфері, подарувавши учням гарний настрій і можливість ще раз переконатися, наскільки багата, милозвучна й неповторна наша рідна мова.

                                                                                         

   Мова — наша зброя! Це наша сила, наша історія, наша душа та незламний дух українського народу. Адже мова — це серце народу, а доки живе мова, доти живе й Україна!

    Вкінці всіх пригостили солодощами.

                                     
                                          

 Щороку, 16 жовтня - пам’ятна дата для нашого села. У цей день ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю наших односельчан, які загинули в роки Другої світової війни, віддавши свої життя заради миру та майбутнього наступних поколінь.

   З цієї нагоди працівники культури спільно з учнями та вчителями Діловецький ЗЗСО I-III ступенів провели годину пам’яті «Жива пам’ять села».

Хвилиною мовчання присутні вшанували всіх загиблих, чиї життя забрала війна.

   Отець Михайло Думніцький відправив панахиду за полеглими, підносячи молитви за упокій їхніх душ.Вірші декламували : Томенюк А. та Пирожук А.

Бібліотекою представлена книжково-ілюстративна виставка «Перемагає той, хто пам’ятає».

     Учні поклали квіти вдячності до Обеліску Слави — символу пам’яті, мужності та незгасної вдячності тим, хто вже ніколи не повернеться додому.

    На жаль, історія знову боляче нагадує нам про ціну миру. Сьогодні наша Україна переживає нову страшну війну. Знову гинуть наші захисники й мирні люди, знову матері чекають на своїх синів, діти — на батьків, а родини моляться за повернення рідних додому.

    Пам’ятаючи минуле, ми повинні цінувати сьогодення та берегти майбутнє. Наш святий обов’язок — передавати молодому поколінню правду про трагічні сторінки історії, виховувати повагу до подвигу полеглих і не дозволити пам’яті згаснути.

   Нехай Господь упокоїть душі невинно загиблих, захистить наших воїнів і дарує Україні довгоочікуваний справедливий мир.

                                                                                                       
                                    

                                                 

     Працівники культури провели для учнів 5-х класів (вчителі Шеф В.Ф. та Руснак М.Ю.) цікаву та пізнавальну осінню подорож до бібліотеки.

    На дітей чекала захоплива відео презентація «Від книги до мрії: історії, які оживають», під час якої вони дізналися багато цікавого з історії створення та розвитку бібліотек, поговорили про значення книги в житті людини та про те, як читання допомагає відкривати нові світи.

    А ще учні активно долучалися до розваг: відгадували загадки, розв’язували кросворд, відповідали на запитання вікторини та демонстрували свою кмітливість і знання.

   Було атмосферно, цікаво, повчально та весело!

   Читайте, мрійте, пізнавайте! Бо книга — це подорож, яка завжди поруч.

   На завершення діток пригостили солодощами.

                                                                     

                                      

                                                       

                                                                                        

1 жовтня 2026 року  взяли участь у благодійному «Осінньому ярмарку в етно стилі», який відбувся в м. Рахів у рамках відзначення Дня Захисників та Захисниць України.

Ми підготували різноманітні домашні випічки, вкладаючи у кожну страву частинку тепла, любові та щирого бажання допомогти. Адже за кожним придбаним смаколиком — донат, а кожен донат — це підтримка наших військових, які щодня боронять Україну.

Було гарно, атмосферно та по-домашньому. А найцінніше — ми вкотре переконалися, що коли об’єднуємося заради доброї справи, навіть маленький внесок стає частиною великої допомоги.

Усі зібрані кошти передані на потреби Збройних Сил України.

Щиро дякуємо кожному, хто долучився, підтримав, придбав смаколики чи просто не залишився байдужим. Руслана Томенюк

Галина Агіп'юк

Дякуємо всім нашим Захисникам і Захисницям, які сьогодні боронять Україну та наше право жити, працювати, любити й чекати мирного дня.

Молимося та чекаємо всіх наших зниклих безвісти.

                             

                                          

         Мир — це дитячий сміх, щаслива родина, безпечний дім, можливість навчатися, мріяти та будувати своє майбутнє на рідній землі.

     З нагоди Міжнародного дня миру працівники культури підготували для учнів 6-х класів літературно-творчу годину «Хай щастю дитини не буде кінця» (вчителі: Євіцька К.П., Руснак М.Ю., педагог-організатор Юркуц С.Ю.).

   На початку заходу хвилиною мовчання вшанували пам’ять усіх дітей, які загинули внаслідок війни в Україні.

   Під час зустрічі учні прослухали легенду про символ миру — білого голуба , взяли участь у цікавих вікторинах, творчих завданнях та із задоволенням ділилися власними думками про те, що для кожного з них означає МИР.

    Було весело, пізнавально, щиро та по-дитячому тепло. А найголовніше — ми ще раз переконалися, що мир починається з кожного з нас: з доброго слова, взаємоповаги, дружби та бажання берегти одне одного.

                                  
              

Гід для ветеранів:

     Простими словами про медичні гарантії 2026

З метою інформування ветеранів і ветеранок про гарантовані державою медичні послуги, маршрути отримання медичної допомоги та доступні програми підтримки Національна служба здоров’я України підготувала «Гід для ветеранів: простими словами про медичні гарантії 2026».

У Гіді зібрано роз’яснення щодо:

• первинної, амбулаторної та стаціонарної медичної допомоги;

• лікування травм війни та їх наслідків;

• реабілітації, зокрема після ампутацій;

• психологічної та психіатричної допомоги;

• стоматологічної допомоги та зубопротезування;

• забезпечення лікарськими засобами;

• довготривалого медичного догляду;

• медичної допомоги при серцево-судинних, онкологічних та інших захворюваннях;

• алгоритму дій у разі порушення прав пацієнта.

Гід буде корисним як ветеранам і ветеранкам та членам їхніх родин, так і фахівцям, які працюють із ветеранською спільнотою та надають консультаційну підтримку щодо отримання медичних послуг.

Завантажити Гід можна за посиланням: https://backend.nszu.gov.ua/.../gNWKPdK3byAfFQuJVPwOK63LO...

Ветеранська політика

"Талантом окрилена юність"

 

                                  Дебют Анастасії Пронюк
     Пронюк  Анастасія- молода,  харизматична особистість.

  Народилася  в с. Ділове, 11 січня 2004 року.

У 2010 році пішла у перший клас Діловецької ЗОШ І-ІІІступенів.  Вже починаючи з початкових класів захоплювалася читанням книг і віршів. А зрозуміла, що це непогано їй вдається вже після закінчення школи, коли переглядала свої збережені нагородження і грамоти, отримані у початковій школі. Українська література надзвичайно різноманітна та цікава. Книги на будь-який смак, тільки було б бажання читати. Але все ж для себе вирішила і впевнилася, що  улюбленими  авторами є Ліна Костенко та Тарас Шевченко. Після закінчення середньої школи в 2021  р. вступила до Чернівецького Національного Університету ім. Юрія Федьковича на спеціальність «Середня освіта. Українська мова та література». Вже будучи студенткою, з’явилося нове захоплення писати вірші.

 У її творчості, ще, не так  багато віршів, але більшість з  « депресивним настроєм»,  ( і це пов`язано з подіями, які відбуваються в нашій країні).   Викладачі  Університету називали їх «філософськими», не всі, напевно їх  зрозуміють, але  вони індивідуальні. Бо творчість,  не має шаблонів і сталих зразків.

Деякі вірші  стали своєрідним художнім літописом війни. У такі непрості часи для нашої держави, відчувається туга, біль,  розпач, жахіття війни . Та разом з тим оживають сила, хоробрість, відданість, честь, незламність.

Моя муза - не моє кохання,

     Моя муза - це творчий процес.

        Моя муза - це день розцвітання,

       Моя муза - роботи прогрес.            *******************************************************************

Весна -

Нове життя

І я .

Війна триває,

Хтось помирає,

 А час іде

Щось нам несе

До перемоги наближає.

Цвіте усе

І я

Птахи співають

І співом оживляють .

Всі переживем

І я

Птахи нас звеселяють…

Розраду усиляють .

Душа є вічна

І я

Любов  лиш і спасає.

І віра !

Й віра !

І любов ! 

Сама собою я росту

І починаю завжди знову,

Оту дорогу нелегку -

Пам’ятатиму ще довго.

Лиш дуже шкода, що колись

Усе минеться…

Благодійний ярмарок "Творимо добро разом"

              23 серпня, у День Державного Прапора України та напередодні 35-ї річниці Незалежності України, у нашій громаді відбувся благодійний ярмарок на підтримку Збройних Сил України «Творимо добро разом».

   Цей день став справжнім прикладом єдності, щедрості та любові до України.       Завдяки спільним зусиллям нам вдалося зібрати 38 000 гривень, які будуть передані на потреби ЗСУ.

    Щиро дякуємо кожному, хто долучився до цієї доброї справи!

Дякуємо всім господиням за неймовірне різноманіття домашніх смаколиків.      Кожна страва була приготовлена з любов’ю, теплом і щирим бажанням допомогти нашим захисникам.

    Особливою родзинкою ярмарку стали смачний бограч та запашний плов.    Окрема щира подяка благодійникам, які їх приготували та пригостили всіх присутніх!

    Окрасою ярмарку стали чудова патріотична фотозона та неймовірний торт, створені з любов’ю до України.

    Бібліотекою було оформлено виставку вишивок та книжково-ілюстративну виставку «Україна: літопис Незалежності», яка розповідає про шлях нашої держави до свободи та незалежності.

     Було смачно, тепло, атмосферно, весело та по-справжньому незабутньо! Але найцінніше — ми вкотре довели, що разом можемо зробити багато доброго.

    Нехай наше спільне добро повернеться кожному сторицею, а наша єдність стане ще однією силою на шляху до Перемоги.

                                    

Відомі люди села

                         

    Лис Валерій Валерійович – офіцер Збройних Сил України

   Лис Валерій народився 22 січня 1990 року, в смт. Ярмолинці Хмельницької області, в інтелігентній сім`ї. Батько Валерій працював лікарем – рентгенологом районної лікарні, а мати Леоніда займала посаду завідуючого організаційним відділом Ярмолинського райвиконкому. Однак, із-за хвороби батьків ще дитиною переїхав жити до тітки в селоДілове, що на Рахівщині, і його опікуном стала  тітка Галина, вчителька історії місцевої школи, яку він називає мамою. Тут він і став первачком  Діловецької середньої школи. За роки навчання був справжнім активістом і старанним учнем. Займався спортом, танцями, малювання, різьбленням по дереву, співав у різновікових хорових колективах, відвідував театральний гурток, складав вірші. Неодноразово був учасником та призером районних олімпіад і конкурсів.  Але з дитинства мріяв стати військовим. Для нього зразками у виборі цієї професії була бабуся по батьковій лінії Лис Євгенія Земівна. Вона під час Великої Вітчизняної війни в 17 років поступила у пілотну військову школу, що дислокувалася поблизу м. Тайга Кемерівської області (звідти очевидно була і родом).  Після закінчення підготовки воювала на фронті у складі відомого жіночого полку (п/п 54824) й літала разом з іншими пілотами на т.зв. «кукурудзянику», а потім на ЛІ-2, лякаючи нацистів нічними бомбардуваннями, за що вони їх прозвали «нічними відьмами», а також учасник війни дідусь Лис Сергій з яким вони познайомились на фронті, та його рідний дядько Віталій, що в свій час проходив строкову службу в Німеччині. Отримавши свідоцтво про неповну середню освіту Валерій, незважаючи на військо-політичну ситуацію в державі, вступив до Київського військового ліцею ім. І. Богуна, таким чином здійснив перший крок на військовій стежині. На той час уже помер батько, а мати хворіла і згодом, у 2007 році, її теж не стало.

    Життя і навчання ліцеїста значно відрізнялися від звичних йому шкільних буднів, але В. Лис швидко призвичаївся та почав успішно освоювати військову справу. Так у складі кращих ліцеїстів 2000 року, після вишколу в навчальному центрі "Десна», що на Чернігівщині, він вперше взяв участь у параді на Хрещатику з нагоди Незалежності України, що потім повторювалося неодноразово. Згодом добре склав іспити та вступив до Львівського інституту Сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного, який потім став Львівською Національною академією Сухопутних  військ.