Відомі люди села

                          

Руснак Іван Степанович                                                       

Народився 29 січня 1952 р. в с. Ділове, Рахівський район, Закарпатська область, Українська РСР, СРСР) — радянський військовик, український воєначальник, державний діяч та науковець, перший заступник Міністра оборони України (з 10 вересня 2014^{[уточнити]} до 14 лютого 2023). Генерал-полковник (20 серпня 2008) запасу, доктор військових наук (1996), професор (1996). Заслужений діяч науки і техніки України (23 листопада 1998). Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.

Біографія

День української писемності і мови

      До Дня української писемності і мови в бібліотеці проведено бібліотечний  урок «Українське рідне слово» , в ході якого присутні ознайомилися з історією виникнення писемності. Цікава інформація не залишила дітей байдужими , переглянувши відео презентацію « Мова – душа народу» . Далі дітки активно включилися  в веселі лінгвістичні конкурси: «Поетичний світ мови», «У пошуках рідного слова», «Острів творчих слів» ,  «Друзі мови» та мовознавчу вікторину «Чарівні прислів`я». І на завершення переглянули книжково-ілюстративну виставку «Мова – живе коріння роду».

                                 

                                     

                                     
                                              

Марко Бараболя. Уродженець Ділового

Іван Федорович Рознійчук (літературний псевдонім: Марко Бараболя; 30 квітня 1910, Ділове — 27 листопада 1945, станиця Пашківська, нині смт Пашківський, Краснодарський край) — вчитель, український письменник-сатирик міжвоєнного періоду з Закарпаття.

Життєпис

Народився в родині свідомих селян-гуцулів у селі Требушани на Мараморощині (нині — с. Ділове Рахівського району). 1939 року замордовано його батька разом з іншими українськими патріотами-односельцями.

Початкову освіту одержав у рідному селі; закінчив торговельну академію у Мукачевому. Працював вчителем у Лисичові ,Рахові та Ясіні; опісля працював у банку в Ужгороді.

Творчість

У 1928—1935 роках часто виступав з гумористичними нарисами і гострою сатирою у періодичних виданнях Закарпаття на суспільно-політичні та культурні теми: з великою поетичною майстерністю висміював недоліки громадського та культурного життя краю. Вибрані праці видано в збірці «З-під їдкого пера Марка Бараболі» (1941) та «Тутешняцька губернія» (1970), «На Верховині» (1984).

Словацьке педагогічне видавництво у Братиславі — Відділ української літератури у Пряшеві — видало невеличку збірку творів Марка Бараболі, яку впорядкував Михайло Мольнар. У післямові укладача відзначається, що твори Марка Бараболі своїм художнім рівнем значно вищі за твори більшості сучасних письменників-закарпатців — це найкращі зразки української літератури на Закарпатті: вони мають право вважатися надбаннями загальноукраїнської сатири та цікаві не лише змістом, а й формою та мовою, якою сатирик блискуче володів і якій приділяв особливу увагу.

Мобілізація і смерть

 

                           У рамках патріотичної гри « Джура» та напередодні Дня української писемності та мови, для учнів 4-х класів проведено літературну зупинку біля памʼятника місцевого поета-сатирика - Марка Бараболі(І.Ф.Рознійчук).

         Зав.бібліотекою , Мишуляк Г.І. та директор БК, Якобіщук Г.В. , ознайомили присутніх із життєвим та творчим шляхом відомого трибушанця.

Маловідомі факти розповіли педагог-організатор, Юркуц С.Ю та вчителі: Никоряк Л.М. , Томенюк І.П.

     Сумно від того, що Марко Бараболя пішов із життя у 35 років.

                   

                

 

                          

                     Ділове

       В історичних документах село згадується в XVI столітті.

     До 1947 село називалось Трибушанами, бо тут (за однією з місцевих легенд) жили три брати Бушани. 1898 р. офіційну угорську назву селища було дещо змінено: з «Trebusán» (Трибушани або Требушани) на «Terebesfejérpatak» («Теребеш на Білому Потоці»).

  У XIX ст. у Трибушанах добували залізну руду в скелях гори Довгарунь. Давні штольні збереглися дотепер. 1861 року Калман Каган, єврей із сусіднього міста Сигіт (нині — Сіґетул-Мармаціей), збудував ще й склодувний завод.

   Згодом для будівництва транскарпатської залізниці сюди приїздили поляки, чехи, німці, словаки, італійці, багато хто з яких оселився тут назавжди. За переписом населення 1935 року, в селі жили 1000 українців, майже 300 євреїв, 200 угорців, 60 чехів і 70 осіб інших національностей. Нащадки італійців — Корадіні, Манфреді, Делізотті, Бузі — мешкають тут дотепер.