неділя, 22 грудня 2019 р.

Квасівський метеорит



Метеорит падав у с. Кваси, що на Закарпатській Гуцульщині
         Про те, що в с. Кваси на Закарпатській Гуцульщині падав метеорит, я вперше почув влітку 1982 року. Це у розмові згадав колишній голова Закарпатської обласної ради професійних спілок Юрій Іванович Стенчук, який був родом із цього села. Тоді ця інформація здалося мені якимось жартом. Подумав, що Кваси і метеорит, Кваси, і космос -  щось не дуже сумісне, хоча в той час космічна тема серед людей була дуже популярна. Минуло майже 50 років. І ось декілька днів тому мені зателефонували директор Квасівського санаторію «Гірська Тиса» Кирпа Микола Олександрович та головний лікар цього закладу Біляк Іван Павлович і повідомили про те, що до них приїжджає знімальна група, яка буде займатися документальним фільмом про падіння в селі метеорита і чи я б не згодився дати інтерв’ю з цього приводу. Прийшлось погодитись. Але перед тим заглянув у мережу Інтернет і знайшов ще деяку інформацію про те падіння.
         На запит про Квасівський метеорит у Вікіпедії (Всесвітній енциклопедії) появилася інформація, що метеорит під назвою Боркут (Borkut) дійсно впав у межах села 13 жовтня 1852 року о 15 годині. Тут же наводяться координати падіння: 480,9І,00ІІ північної широти та 240,17І,00ІІ східної довготи і його загальна вага (точніше те, що залишилося від нього після падіння, тобто горіння в навколишній земній атмосфері) становила 7 кг. Тут же повідомлялося про те, що метеорит  Боркут знаходиться в Тюбінгенському університеті у Німеччині.

Також ведучий знімальної групи, котра приїздила до Квасів, повідомив також, що в одній із польських енциклопедій є дещо більше інформації про наш метеорит, ніж у Вікіпедії. Там, зокрема зазначено, що він впав десь за 50 м від річки Тиса у дворі квасівського господаря Іштвана Шедорек (можливо Стефана Сидора або Сидоряка). У Каталозі метеоритів, складений і випущений Кембріджським університетом, який відзнайшов теж у Вікіпедії працівник КБЗ Юрій Юрійович Беркела, зазначено, що цей метеорит роздроблено на кусочки різної ваги, які зберігаються в лабораторіях у різних місцях нашої Землі. Так, в уже згаданому університеті м.Тюбінген ця частка метеориту є найбільшою і важить вона 3 кг., 202 гр. є в  Національно-історичному музеї  Будапешта (Угорщина), 190 - у Національно-історичному музеї Відня (Австрія), 115 - у Гарвардському університеті (Великобританія), 74 гр.- у  Чікаго (США), 40 гр.- у  Берліні (Німеччина), 7,5 - у м. Вашингтоні (США), 1,7 гр. у Ватикані (м. Рим, Італія), 5 гр.- у Майнці ( Німеччина), 23,2 гр.- у Лос-Анджелесі (США), 34,2 гр.- у  Нью-Йорку (США), 23,7 у  Палатіні (штат Іллінойс, США), 9 гр.- у Бартошевітці (Німеччина), 107 - у Російській Академії Наук (м. Москва) та 3,4 грами у м. Калькутта (Індія).      
Звичайно вся група за допомогою GPS намагалася знайти місце падіння неземного тіла, але там де це могло відбутися, а це навпроти через Тису торгового центру «Дубок», була лише невелика поляна на лівому досить високому березі річки та навколо неї зарослі й дерева і ніяких слідів від будинку та заглибини від падіння. Вдалося віднайти лише декілька каменів, вершечки яких стирчали з-під землі. Можливо вони і є свідками колишнього житла, бо в давнину місцеві люди, будуючи будинок, спочатку на чотирьох досить високих каменях ставили підвалини і витягали зруб та вкривали будову, а потім підмуровували побудоване меншим камінням. Цю роботу виконували без всяких  траншей заповнених камінням і бетонів, тобто без фундаменту у сучасному розумінні. А навколо викладених підмурків для утеплення будинку, насипали насип з глини, який звався призьбою. А за декілька десятків метрів від тієї земельної ділянки заходилося буркутове джерело викладене доґами у вигляді бочки, що свідчило про можливу наявність тут у свій час житла, адже і тепер місцеві люди будують власні будинки поблизу джерельної води, особливо буркутової.
 У цьому ж документі повідомляється, що під час падіння метеорит розпався на дві досить великі частини. Більший фрагмент важив 4030 грамів, менший – 120. Погода тоді була похмура  та дощова, але в той момент господар будинку перебував на подвір’ї і чув, що щось дуже гримнуло, від чого  перелякався.
Про незвичайну подію дізнався місцевий інспектор державних лісів Йозеф Роскіл, який забрав фрагменти небесного тіла, а також позбирав з інших місць ще декілька уламків. Найбільший – напевно вагою 4030 г.,надіслав брату Каролю Роскілу, котрий служив у австрійськый армії в званні майора і колекціонував гірські мінерали. Менший, вагою120 г. та дрібніші частинки, зберіг для себе. Очевидно, що брати потім продавали роздроблені шматки метеорита, які зараз знаходяться у наукових установах 15 міст Європи, Північної Америки та Азії, і заробили на його продажі чималі кошти.
На підставі викладеного матеріалу можна зробити висновок, що Кваси – найвідоміше в світі село серед усіх населених пунктів Закарпатської Гуцульщини, завдяки падінню небесного тіла.         
  Для місцевого русино-українського населення падіння в межах Квасів метеориту, яке тоді мало назву Тісо-Боркут,  було, як грім серед ясного неба, як кара господня за людські гріхи. Тому вони цю ділянку обходи стороною і ніхто вже там не ходів жити, а господар попередньої будови, подібне прізвище якого зазначено у мапі земельного кадастру середини ХІХ сторіччя, ймовірно незабаром звідти переїхав і у селі його ніхто уже не пам’ятає. І дійсно ця земельна ділянка є поганою для проживання, бо навіть мурашників немає, а якщо мурашок не видно, то давні люди на тому місці житла не будували. Сучасні жителі Квасів теж не знають про падіння метеорита на території села, що не дуже є дивиною, адже з тих пір змінилося щонайменше чотири покоління людей.  Їхні попередники тоді проживали високо в горах (адже були втікачами від польських магнатів в яких вони мали бути кріпаками, а тут були вільними людьми), де щодня від зорі до зорі доглядали свою худібку, обробляли нивки на розкорчованій ними землі, щоб якось вижити. Про метеорит вони, напевно, боялися й думати, адже на їх думку це було гріховно, Та й безпросвітність цьому не сприяла. Представники тодішньої влади, які могли мати якесь відношення до метеорита, пішли в інший світ, а їхні нащадки давно виїхали з Квасів. Так, що нікому було щось пам’ятати про незвичайний випадок з минулого. Тільки й залишилося те, що десь було записано і якимось чином дійшло до нас.
А щодо походження слів Боркут, Беркут, то вчені-етимологи пояснюють, що вони є тюркського походження і означають назву хижого птаха, якого мисливці й по нині використовують на полюванні за зайцями та іншими звірами, що водилися не тільки у Карпатах. Можливо від цих слів появилася назва «буркут», що ті ж  вчені доводять, яке на їх думку, означає «пригощення». За народними переказами назва буркута походить від газових викидів із буркутового джерела у вигляді бульбашок, що названо ними буркотінням.
Микола Ткач – історик, краєзнавець


Немає коментарів:

Дописати коментар