Із минулого - в сьогодення. "Рахівський район"

        Рахівський район (з ХІХ ст. по 1953 р. – округ) розташований у східній частині Українських Карпат, на сході Закарпатської області. На півдні район межує з повітом Марамуреш, що в Ромунії, на сході з Верховинським, на півночі з Надвірнянським районами Івано-Франківської області, на заході – з Тячівським районом Закарпаття. Його площа 1,9 тис. кв. км. Населення – до 91 тис. ч., більшість етнічні українці-гуцули, а загалом представники щонайменше 12 національностей. Переважають жителі села (понад 60 відсотків), середня густота населення на 1 кв. км становить 48,5 ч. У районі є міська, три селищні і 18 сільських рад. Вони об’єднують 29 великих і малих населених пунктів з їх потоками, урочищами, гірськими масивами і вершинами та полонинами, назви яких переважно пов’язані із заняттями давніх поселенців нашої місцевості: тваринництвом, сільським господарством, збиральництвом, лісорозробками, домашніми промислами, мисливством і рибальством, іменами окремих людей, навколишньою природою тощо. Прізвища тодішніх жителів, які вони  обов’язково мали мати з 1780 року, походять від роду їх занять, місцевості, де вони проживали, від їх зовнішнього вигляду і характеру, національності, ким вони були у сім’ї, які пригоди пережили, але найбільше від власного імені або від прізвиськ, які глави сімей передавали у спадок своїм дітям. Шосейна дорога зв’язує район з обласним центром – Ужгородом, через Яблуницький перевал – з Івано-Франківською та іншими областями й містами України, а по автомобільному мосту через р. Тиса, який знаходиться у межах с. Біла Церква, з Румунією. Територією Рахівщини прокладена залізниця, яка дає можливість через Вороненківський перевал перевозити вантажі й пасажирів по всій територій нашої держави і за її межі. Район знаходиться у гористій місцевості площа якого повністю або частково складається з чотирьох великих масивів Карпат: Чорногірського, Свидовецького, Маромороського (Рахівського) і Горган. У названих масивах знаходяться понад 30 озер, найвисокогогірніше (1801 м н. р. м.) і найбільше (5,9 га) серед них є Бребенескульське. За 40 км від Рахова, який є центром однойменного району, у Чорногірському масиві, знаходиться найвища точка України – гора Говерла (2061 м н. р. м.). Поряд вишикувались ще п’ять вершин – двотисячників: Петрос, Бребенескул, Піп-Іван Чорногірський, Гутин- Томнатик і Менчул. Рахівщина є одним з найбільших високогірних районів на Україні, адже 25 сіл, селищ і м. Рахів мають статус гірських населених пунктів.

         У межах с. Ділове, на автошляху до Ужгорода, на березі Тиси, знаходиться географічний суходільний центр Європи. Його символізує композиція з двох стел, перша з яких встановлена у 1887 р., а друга 1977р. після уточнення вимірюванням з космосу. Координати згаданого центру – 42^о східної довготи і 48^о північної довготи. Тут є колиба-музей, де зібрані експонати майже з усієї названої частини світу та один із інформаційних центрів Карпатського біосферного заповідника.

Близько 68 відсотків району вкриті високопродуктивними, переважно буковими та хвойними лісами, одну із смерек яких восени 2011 року відправлено до Ватикану для зустрічі 2012 року. Тут розвідані 82 джерела мінеральних вод, поширені майже 300 видів лікарських рослин. Є багато грибів й дикоростучих плодів (переважно ягід). У лісах зустрічаються карпатські олені, козулі, бурі ведмеді, дикі кабани, рисі, лисиці, карпатські орли. Полонини використовуються під пасовиська. У надрах гір багато корисних копалин, серед них – будівельний камінь, вапняк, золото, мармур, залізна руда, доломіти, андезити та інші.

У високогір’ї Рахівщини бере початок одна з найбільших приток Дунаю – річка Тиса, головні складові якої є до їх злиття Чорна Тиса і Біла Тиса. А територія Карпатського біосферного заповідника занесена до рідкісних екосистем Землі і включена до міжнародної мережі резерватів ЮНЕСКО. Тут у природоохоронній системі Карпат важливу роль відіграють верхів’я гір, що вкриті рідкісною альпійською та субальпійською рослинністю серед якої чи не найунікальнішою є білотка альпійська, яка більше відома як едельвейс. Серед місцевих жителів побутує багато легенд про цю чарівну косицю, як символ вірного кохання і вона є центральною частиною герба Рахівщини. У заповіднику зафіксовано 114 видів рослин і 72 види тварин, занесених до Червоної книги України та до Європейського Червоного списку. Ця установа служить природною лабораторією для вітчизняних та зарубіжних науковців. Тут часто проводяться науково-практичні міжнародні конференції, а студенти проходять практику.

Історичні джерела свідчать, що сліди найдавнішого перебування людини на території району відносяться до давнього кам’яного віку – палеоліту (близько 100 – 40 тис. років тому). Така стоянка первісних людей археологами знайдена на території с. Біла Церква. Предмети бронзового скарбу виявлені у межах Рахова (початок І тис. до н. р.). Вони підтверджують дальше розселення людей у верхів’ї Тиси, їх поступове просування до головного Карпатського хребта і налагодження зв’язків з Подністров’ям та Подніпров’ям, що відбувалося через Татарський перевал.

У різні періоди сьогоднішня територія Рахівщини належала до Київської Русі й Галицького-Волинського князівства, до Угорщини, Трансільванії, Австрії й Австро-Угорщини, до «Гуцульської республіки», Чехо-Словатчини і Карпатської України, до Закарпатської України та Радянської України, яка входила до Радянського Союзу, а з 1991 року по сьогоднішній день є складовою частиною України. Заселення району людьми в основному проходило з XIV по XVIII ст., хоча Рахів вперше згадується ще у 1241 році. Це відбувалося декількома міграційними хвилями із пригірських зон Прикарпаття і Закарпаття з їх частково пристосованою до виживання в складній гірській місцевості культурою скотарсько-землеробського типу та ремеслами й промислами. За етнічним походженням переселенці належали до східних слов’ян, зокрема до племінних об’єднань тиверців і білих хорватів.

Із зростанням попиту на сировину у краї серед промислів активно почалося виділення лісорозробної та деревообробної галузей, які й по сьогодні відграють домінуючу роль у структурі промислового виробництв і якими раніше опікувалася Рахівська дирекція лісів, а тепер це роблять три лісові господарства. Для сплаву лісу, із обмілінням річки Тиси із-за масових рубок деревини у верхів’ях Чорної Тиси, Білої Тиси, Лазещини, Шопурки, Кісви та деяких потоках у свій час будувалися складні інженерні споруди, які називалися гатями. Загальна їх кількість досягла 17. Сплав лісу відважними бокорашами продовжувався аж до 1956 року. Далі транспортування деревини відбувалося вантажними автомашинами та ще певний період залізничними вузько- колійками, які у Богданській, Ясінянській, Кобилецько-Полянській, Велико-Бичківській долинах й Костилівці та деяких інших місцях остаточно були ліквідовані у серидині 60-х роках ХХ ст.

Жителі верхів’я Тиси за різних режимів як могли так відстоювали свою волю. Спроба нав’язати феодальні відносини – викликала у них опір у формі опришківського руху під проводом Олекси Довбуша та інших ватажків. Посилення експлуатації за період капіталістичної епохи приводило до страйків і непокори, а націоналізація і колективізація за період радянської влади спричинили появу декількох боївок ОУН – УПА . З кінця 80-х по 91 рр. ХХ ст. населення активно підтримувало рух за незалежність України на мітингах і демонстраціях у Великому Бичкові, Рахові, Ясіннях та інших населених пунктах.

 У районі функціонують відділення Прикарпатського Національного університету ім. В. Стефаника, 41 загальноосвітня школа, 31 дошкільний і 3 позашкільні навчальні заклади, 2 музичні школи і школа мистецтв, 36 клубних й 38 бібліотечних установ та 34 шкільні бібліотеки. Діють 2 історико-краєзнавчі музеї в селищах Ясіння і Великий Бичків, музей екології гір та історії природокористування Карпат біосферного заповідника, 13 шкільних музеїв, 3 туристичні бази, готелі, кемпінги, відділення багатьох банків, ряд магазинів, барів, базарів та баз. У всіх населених пунктах є парки або зони відпочинку, працює багатоканальне телебачення. Всеукраїнського і міжнародного рівня набув унікальний гірськолижний комплекс «Драгобрат». Для потреб населення є районні лікарня і поліклініка (м. Рахів), 3 міські й 3 дільничні лікарні, 18 амбулаторій, 10 фельшерсько-акушерських пунктів. Оздоровлює у хворих опорно-рухову систему санаторій «Гірська Тиса» у с. Кваси, побудований на базі мінеральних вод із вмістом миш’яку що мають тільки два аналоги у світі.

Жителі Рахівщини шанують і підтримують своє традиційне народне мистецтво. Належного визнання здобули колективи художньої самодіяльності – самодіяльні народні оркестри гуцульських народних інструментів районного будинку культури, сільського будинку культури з Квасів, ансамбль пісні і танцю «Карпати» Велико-Бичківського селищного будинку культури й драматичний колектив с. Костилівка, а також зразковий дитячий оркестр гуцульських інструментів із Лазещини та деякі інші. Важливу роль у підтримці народного мистецтва відіграють щорічні фестивалі «Гуцульська бринза» в Рахові та місцеві «Берлебаський бануш», «Мерцишор» та інші, присвячені вишивці, ліжнику, голубцям, ріпі, грибам, калачам тощо. Яскраво тут вписуються Всегуцульські фестивалі гумору «Бербениця фіглів», що проводяться у Ясінях і напередодні яких відбувається «круглі столи» по обговоренню найактуальніших питань з історії та сьогоденного розвитку Гуцульщини з участю науковців Прикарпатського, Чернівецького, Львівського, Ужгородського Національних та деяких інших університетів, а також місцевих краєзнавців. Ці та інші питання широко висвітлюються на шпальтах районного часопису «Зоря Рахівщини».

На території району є важливі пам’ятки дерев’яної культової архітектури – Миколаївська (Верхня) у с. Середнє Водяне з 1428 р., Успенська у с. Ділове з 1773 р., Вознесенська (Струківська) у смт. Ясіня з 1824 р. та деякі інші. Тут діють 5 основних релігійних громад, найчисленніші з яких є православна, греко-католицька та римо-католицька.

Про Рахівщину писали Яків Головацький – мовознавець, член «Руської Трійці», Михайло Драгоманов і Гнат Хоткевич – відомі українські громадсько-політичні діячі другої половини ХІХ – початку ХХ ст., Володимир Гнатюк – етнограф і фольклорист та інші. Тут побував великий український письменник Іван Франко. У їхніх описах наш край постає як чарівна країна з природно-самобутньою культурою. А Степан Клочурак – колишній голова Української Народної Ради в Ясіню (1918 – 1919 рр.), громадсько-політичний діяч Закарпаття 20-30-х років ХХ ст., не випадково перший назвав Рахів Гуцульським Парижем.

Наша земля дала світові чимало відомих літераторів, художників, науковців, педагогів. Це – Марко Бараболя, Миколая Божук, Марія Кабалюк-Тисянська, Йосип Бокшай, Іван Жегуц, Ганна Дячук та ряд інших. Прославив наш край Герой соціалістичної праці Василь Шорбан. Красу гір, полонин, річок та дзвінких потоків звеличують нові покоління митців, а також різб’ярі, вишивальниці, ткалі та інші народні умільці.

         У парку відпочинку Рахова встановлено пам’ятник Тарасу Шевченку, у центрі міста – місцевим жителям, найбільшою цінністю краю, у Ясінях – Степану Клочураку й братам Климпушам, у Великому Бичкові – загиблим героям Карпатської України, у Костилівці – бокорашам, у райцентрі та Ясінях – Герою Рядянського Союзу Олексі Борканюку, а обеліски Слави полеглим за визволення краю та місцевим добровольцям встановлені майже в усіх населених пунктах Рахівщини. У с. Росішка на могилі є пам’ятний знак нашому землякові, Герою Чехо-Словатчини, Василю Несуху.

         Керівництво районом здійснюють райдержадміністрація з її відділами та районна рада, якій підпорядковані інші місцеві ради.

                                                                                           Микола Ткач – історик.