100 років виповнилося неперевершеному майстрові віршованого національного гумору Павлові Глазовому.

Павло Прокопович Глазовий народився в

с.Новоскелюватка на теперішній Миколаївщині, в хліборобській родині. 

Закінчив Новомосковську педагогічну школу, 1940р.пішов до війська. Воював на фронтах Другої світової.   По війні навчався у Криворізькому педінституті. Тут його і почув-побачив Остап Вишня та почав   опікуватися молодим талантом. Допоміг перевестися на навчання до Києва.   

 1950 р.
П.Глазовий закінчив філологічний факультет Київського Педагогічного інститутуімені М.Горького. 

У 1950–1961р.р. працював заступником головного редактора журналу «Перець»; пізніше — заступником головного редактора журналу
«Мистецтво».

Вірші Павла Глазового є дотепними, але й дуже сміливими для свого часу, у байках він міг дозволити собі те, про що потрібно було мовчати у серйозних творах. Читачі його цінують за щирість, а також за неперевершений талант в кількох дотепних рядках розповісти про те, на що інший би витратив десятки сторінок. Не одне покоління сміялося і не одне ще буде сміятися, читаючи гумористичні перли Глазового. Писати цікаво і гостро у радянський час було непросто, зізнавався автор. Хрещеним батьком вважав Остапа Вишню. Павла Глазового без перебільшення можна назвати патріотом своєї країни. Він ніс культуру в народ своїм дотепним словом. Його бентежила згубна русифікаційна політика, бюрократія, несправедливість. “Часто нами управляли справжні ідіоти,що лишили після себе тільки анекдоти…

Народ хоче сміятися. Навіть коли йому не до сміху. Навіть коли аж так не до сміху, що тільки й  лишається – сміятися.

Його прості гуморески щиро звеселяли і легко запам’ятовувалися (самі назви книжок про це свідчили: «Весела розмова», «Щоб вам весело було», «Смійтесь, друзі, на здоров’я»…) Тому  гуморески Глазового цитували скрізь і всюди. В тому числі — за часів тотальної русифікації, ба й  самі русифікатори.Так Павло Глазовий популяризував українську мову і захищав її від знищення. На відміну від  українських правозахисників, йому за це нічого не було. Крім загального визнання. І на державному рівні – теж. Щоправда, ближче до Незалежності та після її здобуття. Крім літературних премій та ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, Павло Прокопович мав іще одну важливу, нагороду: Медаль Міжнародного доброчинного фонду «Українська хата» — «За доброчинність». 

Глазовий писав не лише гуморески, а ще й  байки. А його найвеселіші гуморески часом містили трішки сумну іронію. Як оця, наприклад: 

Що для неї колотнеча
Ваша політична?
Ви тут гості тимчасові,
Україна — вічна!

Крім того, Павло Глазовий писав яскраві вірші для дітей, які увійшли до багатьох хрестоматій.

— Де взялися ми? — онуки

Спитали в бабусі.

А бабуся пояснила

В старовиннім дусі:

— Тебе знайшли у капусті,

Тебе — в бараболі.

Тебе знайшли під вербою,

Тебе — на тополі.

Тебе знайшов на соломі

Біля клуні татко...

І тут раптом обізвалось

Якесь онучатко:

— От сімейка, так сімейка!

Хоч тікай із дому!

Хоч би одне появилось

На світ по-людському...

                В бібліотеці підготовлено голосні читання  « Народ, який сміятись вміє, ніхто не знищить, не розвіє». Чекаю!!!.