пʼятниця, 12 жовтня 2018 р.

Звільненню Рахівщини – 74 роки

                                  
      Цими осінніми днями минає 74 роки з часу звільнення Рахівщини від нацистів, що відбулося з 27 вересня по 18 жовтня 1944 року. Для того, щоб це сталося наступаючим 8-ї і 138-ї дивізіям 17 –го корпусу радянських військ потрібно було подолати чотири угорські лінії оборони:  « Гуняді»- в перед гір`ї на Галичині, «Ласло» - на головному Карпатському хребті, «Арпада»- на глибині  7-15 км від головного хребта, «Святого Іштвана» -  вглиб майже до 50 км.
     На ясінянському напрямку укріплений район будувався в долині річки Чорна Тиса, що складався з опорних пунктів по лінії: полонина Головчиська – присілок Лопушанка – висота Костирівка –присілки Свидовець і Буковина – полонина Драгобрат, перевал Околи та ще ряд місць під гірськими вершинами Чорногірського і Свидовецького масивів, зокрема, Петросом, Говерлою, Стогом, Близницею та ін. Як бачимо, такими опорними пунктами Ясінянського оборонного вузла були названі околиці села, де були в наявності майже всі види тогочасного озброєння з великими запасами боєприпасів і, найважливіше, добре підготовленими вояками 10-і піхотної дивізії й 1-ї гірсько-стрілецької  бригади 1-ї угорської армії при підтримці 1-ї німецької танкової армії. 


               Тут, після переходу через Татарський і Яблуницький перевали у межах Ясіня потрібно було подолати 36 залізобетонних сховищ для угорської піхоти з товщиною плит перекриття від 60 до 100см, 32 ДЗОТи і ДОТи , 53 кулеметні майданчики, 1900 погонних метрів протитанкових надовбів, 8 тисяч метрів траншей і окопів, 12 км. колючого дроту, по якому був пропущений струм в 3 тисяч вольт, який виробляли 2 німецькі пересувні електростанції, які, з їх виявленням, було знищено артилерією наступаючих. Зустрічалися і мінні поля, лісові завали, що свідчило про вміле використання оборонцями гірської місцевості, а також самохідні артилерійські установки. Тому головні бої наступаючих із захисниками відбувалися тільки з участю піхоти при підтримці артилерії і мінометів за названі опорні пункти. Вони в основному були високо в горах і опоясували село півколом, адже наступати рівнинною місцевістю із-за міцних укріплень було неможливо.
    По всьому укріпленому району проходили багатоденні, часом з перемінними успіхами, жорстокі бої, які тривали 17 діб. Відбувалися атаки й контратаки, щоденно село та його присілки й околиці піддавалися кількаразовим артилерійським і мінометним обстрілам, часто їх «прошивали»  перехресно кулеметні черги та на голови падали бомби. Лобові атаки опорних пунктів нічого не давали, хіба-що призводили до великих людських втрат, що і сталося із бійцями 165-ї окремої штрафної роти під г. Стіг Свидовецького масиву, які майже всі там полягли.
     Жителі села ховалися від цього всього у домашніх пивницях, викопних ямах, частина з них втікали у гірські ущелини, урочища, або уже на звільнену місцевість. Окремі з них за здалегідь виїхали до родичів та знайомих у сусідні та віддалені села або і зовсім геть, аби бути якомога далі від куль і осколків гучних розривів , від зойків і криків помираючих, від страшних людських ушкоджень та поранених на місцях боїв. Героїчних вчинок зробив Юра Кандуш, який із спостережного пункту наступаючих військ показав на розташування опорних пунктів і оборонні споруди та розповів про наявне в них озброєння, адже раніше приймав участь у будівництві укріплено району як підривник і електрик, що значно прискорило звільнення Ясінянської долини і всієї округи та врятувало не одне людське життя. Були також й інші подібні йому, які подолавши страх, надавали наступаючим допомогу – проводили їх окремі підрозділи крутими схилами гір у тил ворога, ділилися продуктами харчування, допомагали пораненим. Окремі гуцульські хати перетворювалися на штаби, командні , спостережні та перев`язувальні пункти.
    У ніч з 13 на 14 жовтня 1944 року наступаючій 8-й дивізії вдалося підтягнути батереї 45 –мм і 76-мм  гармат на західні гірські узбіччя долини річки Чорна Тиса, очевидно десь над Струківським храмом або поблизу його. Як тільки вранці 14 жовтня гармати вдарили зі схилів придорожніх височин по німецьких самохідках, котрі патрулювали шосе у межах присілка Криворівня, ті негайно зникли. Противник, що був попереду, почувши бій у районі шосейної дороги і побачивши відхід самохідок, взяв праворуч – у гори. Гарнізони всіх опорних пунктів вузла опору(« Керешмезе») також покинули свої вогневі споруди, навіть не знищивши зброї. Вони частково втекли в гори, а частково потрапили в полон. Так 14 жовтня 1944 року було завершено звільнення всієї території сьогоднішнього Ясіня, а також визволено села  Чорна Тиса і Кваси.
   Бійці 138 –ї дивізії, що вийшли з гір Чорногірського масиву, теж 14 жовтня у верхів`ї  Білої Тиси зайняли населені пункти Говерла, Луги, Бребоя, Богдан і Видричка, адже німецькі танкові частини уже покинули цю місцевість . Їх розвідники того ж дня побували на окраїнах Рахова, Берлибаша (Костилівки) й Требушан (Ділового) відповідно через Сільський, Великий і Білий потоки. Наступ солдатів 8-ї 138-ї дивізії продовжувався. Незважаючи на опір відступаючих, а вони відстрілювалися з усіх проміжних пунктів опору, які заздалегідь були підготовлені вздовж шосейних і залізничної (з переламаними шпалами) доріг на схилах гір та підриву ними  тунелів, наступаючими 15 жовтня 1944 року було звільнено село Білин і рахівський присілок  Розтоки. Але північна околиця Рахова і західніша – Лиса гора та деякі інші місця були перетворені в ще один міцний оборонний вузол.
   Успіх операцій по звільненню Рахова став можливим завдяки майстерно підготовлено і здійсненому маневру наступаючих військ, які зуміли по бездоріжжю, переходячи через схили гір та провалля, лісовими хащами й чагарниками обійти цей вузол і вдарити з тилу, що 15 жовтня зробили бійці 138-ї дивізії, які здійснили важкий перехід через  рахівський Менчул і Сільський потік. 16 жовтня, після запеклого бою на Устє-Ріках, де обороняючи відстрілювалися із ДОТ –ів, в одному з яких був смертник, прикутий ланцюгом, що стріляв з кулемета до останнього патрона, Рахів був повністю зачищений від угорських і німецьких військ полками 138-ї і передовим загоном 8-ї дивізій.
     Після Рахова хід визволення населених пунктів Рахівщини продовжувався  здебільшого без серйозних боїв. Того ж 16 жовтня 1944 року було звільнено Вільховатий , Берлибаш (Костилівку), Требушани (Ділове), Хмелево, Косівську Поляне, Росішку і Луг, 17 жовтня – Великий Бичків, Кобилецьку Поляну, Верхню Апшу (Вернє Водяне), Стримбу, 18 жовтня – Середню Апшу (Середнє Водяне), Апшицю(Водицю), Плаюць, Добрік, Білу Церкву та Солотвину, що тоді теж входила до Рахівського округу.
     У процесі боїв за Рахівщину обидві воюючі сторони зазнали великих людських і матеріальних втрат, про що в різноманітних джерелах мало де згадується. Про загиблих угорських вояків відомості майже зовсім відсутні, але про них свідчать поховання під  вершинами Стіг і Петрос, на одній з полонин над с. Кваси та місцевих цвинтарях. Щодо втрат з боку радянської сторони, то вдалося встановити імена понад 700 загиблих воїнів, хоча учасники цих боїв, яким вдалося вижити, після війни стверджували,що загиблих, які пролили свою кров на нашій місцевості,  було понад тисячу.
                                                   Микола Ткач – історик, краєзнавець, дитина війни
                                                     с. Ділове

Немає коментарів:

Дописати коментар