понеділок, 23 квітня 2018 р.


Рознійчук Василь Федорович
                У Федора Михайловича й Анастасії Петрівни Рознійчуків з гуцульського села Требушани (тепер с. Ділове) на Рахівщині було шестеро дітей – п`ять синів і дочка. Двоє їх синів – Василь і Федір – були офіцерами чехословацької армії.
           Федір Михайлович у селі користувався авторитетом. Був людиною серйозною, справедливою, волелюбною. Завжди піклувався про майбутнє своїх дітей. Був добрим порадником, хоча до школи ходив лише пару днів. Працював у лісі, будував приватні будинки, був прекрасним косарем. Національно свідомий, брав активну участь у роботі місцевої організації національно – культурного товариства «Просвіта», очолював у 30-х років, напередодні захоплення Закарпаття хортіївською Угорщиною, сільський осередок цього товариства. І в перший же день  окупації його схопили угорські гонведи і неподалік с. Кваси, в урочищі Кокирчева Чопівка,  місцеві терористи стратили їх в нелюдський спосіб разом з іншими патріотами.

      Трагічно склалися долі і його синів. Старший син Іван, знаний в нашому краї, як талановитий вчитель та письменник – сатирик за Чехословаччини, Марко Бараболя. Він був мобілізований 13 червня 1943 року в угорську армію. Там захворів на мокрий плеврит і при першій же нагоді, як патріотично настроєний, перейшов на бік радянських військ і був у таборі перекладачем, адже знав, крім української мови, ще й шість іноземних мов. У важких умовах хвороба загострилася. Додався ще й тиф. І він помер 27 листопада 1945 у військовому госпіталі в станиці Пашковській Краснодарського краю в Росії. Похований у братській могилі разом з померлими червоноармійцями від важких поранень. На пам`ятній дошці Обеліска Слави, який встановлений на могилі,  викарбувано і його прізвище та ініціали.
      Не просто склалася доля і його брата Василя, який народився 7 березня 1915 року. Він був людиною високоосвіченою – закінчив торгівельну академію. Працював службовцем на приватних підприємствах. Добре володів, крім української, чеською, словацькою, німецькою, угорською мовами. Був підпоручиком піхоти в запасі чехословацької армії.
       У січні 1941 року Василь втік із захопленого угорцями Закарпаття за кордон. Швидко дістався турецького міста Стамбул. Там заголосився у військовій місії Великої Британії. В березні 1943 року в Єрусалимі, куди приїхав, аби вступити до чехословацької військової частини його було заарештовано і звинувачено в переході до ворожої держави й обмані (Туреччина в той час у зовнішній політиці орієнтувалася на гітлерівську Німеччину). На Василя Федоровича польова прокуратура завела карну справу, яка закінчилася тим, що його, як офіцера, було позбавлений  звання підпоручика.
        Таким чином воював проти фашистів  на Другому фронті, як рядовий воїн.
     У післявоєнні роки мешкав у німецькому місті Мюнхені. Загинув у автокатастрофі на території Франції.

                                                              Микола Ткач – історик, краєзнавець

Немає коментарів:

Дописати коментар