понеділок, 2 квітня 2018 р.


Рознійчук Федір Федорович
     Складний життєвий шлях пройшов Федір Федорович Рознійчук. У банку даних Закарпатського відділення Пошуково – видавничого агентства «Книга пам`яті України» є ксерокопія  його  біографії, написаної власноручно в Празі 1960 року.
Оригінал цього документа зберігається у військовому архіві особових справ чехословацької армії, який дислокується в словацькому місці Трнава.
       Федір Федорович в автобіографії повідомляє, що народився 1 жовтня 1917 року в Требушанах на Рахівщині (тепер с. Ділове). Народну школу відвідував у рідному селі, горожанську – в Рахові. Далі, працюючи, навчався самостійно. 

1935 року виїхав до Праги, де склав вступні іспити в п`ятий клас української реальної школи. Після закінчення в 1937 році цього навчального закладу залишився вільним слухачем Вищої технічної школи за спеціальністю «архітектура». Та оскільки довелося водночас із навчанням заробляти гроші і на прожиття, і на освіту, не зміг достатньо засвоїти навчальний матеріал і належним чином скласти іспити. В кінці 1939 року повернувся в рідне село. Жив у матері, бо батька вже не було – його стратили гортіївські карателі в березні того ж року.
         Влітку 1940 року Федір втік із захопленого угорцями Закарпаття до Словаччини. Мешкав у Братиславі. На початку 1941 року нелегально перейшов кордон і дістався Югославії. Там заголосився до чехословацької військової частини, що воювала проти фашистських загарбників на теренах цієї країни. Заяву з проханням прийняти його до лав чехословацької армії написав у англійському посольстві у Бельграді.
        24 січня 1941 року був зарахований до військової частини в Гайфі. Служив у Чехословацькому східному батальйоні. Брав  участь у обороні від німецьких та італійських військ лівійського міста Тобрук. Потім його перевили в полк протиповітряної оборони, а через деякий час направили на навчання в офіцерську школу.
       В особовій справі Федора Рознійчука є запис: «вчився вельми добре». У школі перебував до літа 1942 року. Коли почався наступ гітлерівських військ на велике єгипетське місто Александрія, Федора Федоровича відправили в бойову частину на передову.
       Наступного року військовий підрозділ в якому служив було передислоковано на територію Великої Британії й включено до складу Чехословацької бронебригади. Розгорнулася активна підготовка до форсування Ла – Маншу і відкриття Другого фронту в Європі на теренах Франції. В лютому 1944 року, перебуваючи в Лондоні, Федір Федорович одружився.
         1 вересня 1944 року  у складі бронебригади він у чині підпоручика вступив у бій на Західному фронті. Бронебригада, як відомо, взяла активну участь у кровопролитній битві під французьким містом Дюнкерк восени 1944 – на початку 1945 року. В цих боях Ф. Рознійчук командував танком.
      Разом з бронебригадою повернувся в Чехословаччину 12 травня. З армії звільнився в запас у чині надпоручика в листопаді того ж 1945 року за станом здоров`я.
        Був нагороджений Чехословацьким військовим хрестом 1939 року, чехословацькою медаллю «За заслуги» ІІ ступеня, англійськими медалями «Африка Стар – 8» і «Стар 1939 – 1945».
         Як бачимо, Другу світову війну Федір Рознійчук пройшов достойно і благополучно. Та повоєнна його доля склалася важко і нерівно. В автобіографії він пише: «У жовтні 1946 року… в Празі… я припустився помилки і втік за кордон (у Бельгію). На вимогу чехословацької влади був виданий бельгійським урядом … і в Празі засуджений до 4 років ув`язнення. В 1951 році зробив спробу втекти з-під варти…» Спроба була невдалою.  Федора Федоровича заарештували. Оскільки перед тим працював на важливому оборонному підприємстві, його вчинок каваліфікувався як зрада батьківщині й шпигунство. Був засуджений до 15 років тюрми.
       Амністували його у травні 1960 року. Працював на будівництві.
       Вдруге одружився і виїхав до родичів жінки у місто Каракас – столиця Венесуели. Мав хвору печінку. Поїхав на лікування до США. Там, у м. Санта-Барбара, йому зробили операцію. Через три місяці після неї помер. У тому ж заокеанському місті й похований.
                                                                    Микола Ткач – історик, краєзнавець

Немає коментарів:

Дописати коментар