13 грудня в нашій бібліотеці відбувся вечір вшанування поета- земляка М.Фаб`яка.
Ведуча1: Чудове село Болехівці! Жодного сумніву не
має в тому, що воно одне із мальовничих куточків України, тут повітря наповнене
вишневим та медовим ароматом, яблуневим нектаром, заколисане тихими ясними
зорями.
Ведуча 2: Пісню
про маму виконує М. Пирожук під керівництвом Н.В. Піцури Хмелівського клубу.
Ведуча 1:
У його віршах прослідковується доброта і чуйність , він вболівав за долю
України і це все висвітлено у його віршах «Український сину», «Роздум», «Сини і
дочки України», «Моя Вітчизна»
І чудові гори, рідні й золоті.
Ведуча 1: Вірші Миколи Михайловича – про дітей і для дітей. Голос
поета звучав рівно, тихо - і це говорила та людина, яка була глибоко переконана в
своїй правоті. Його хвилювала тема
рідної землі, вірної дружби, світлої
любові. Поет дуже полюбив нашу природу, гори які стали йому рідним. Він умів спостерігати, помічати багато різних
явищ, на які інші люди не звертають
уваги і байдуже проходять повз них.Предметом його закоханості стали прекрасні
пори року,яким він присвятив багато своїх віршів:
Ведуча 2: Він всією душею відчуває єдність з природою.
Наступна пора-чарівниця «Весна» зачаровувала
його своїм пробудженням .
Пахне
осінь росами,
Ведуча 2:
З великою любов`ю
і теплотою Микола Фаб`як відгукується
у поезіях про великих синів
України. У вірші «Славить планета»
змальовує відданість Тараса Шевченка рідному народові й знедоленій Батьківщині
та його боротьбу за визволення від поневолення
царсько - кріпацькою Росією.
Ведуча 1: Надалі з – під пера поета Миколи Михайловича
виходять вірші гумористичного та
сатиричного спрямування, один з них
Ведуча 2: Не
менш довершені і римовані іронізми та роздуми поета засвідчують;
Ведуча 1:
Інколи спадає на думку - чому так скоро помирають талановиті люди… Адже Микола
Михайлович зміг би ще багато
написати для нас чудових поезій.
Ведуча2:
Ведуча2: Так,
село Болехівці- прекрасне своїм чудовим краєвидом, затишне і щедре на
талановиті люди.
Ведуча 1:
Саме в цьому селі Дрогобицького району
Львівської області14 грудня 1928 року народився Микола Михайлович Фаб`як
Я - син землі.
Що зветься Україна.
Так
у вірші «Хто я?, писав про себе Микола Михайлович.
Ведуча 2: Поезія
- завжди загадка і завжди несподіванка. Нікого не лишає байдужим довірлива
відвертість, душевна прямота, образна свіжість. Таким був
і
Микола Фаб`як.
Ведуча 1:
Шановні присутні! Сьогодні ми зібралися
в нашій бібліотеці, щоб вшанувати 85 – річницю з дня народження поета.
Ведуча 2:
Поетичний дар виявився коли він навчався
у медичній школі. І це перш за все, дар лірика, що схвильовано емоційно гостро
і відверто сповідається в своїй любові.
А які щасливі поетичні рядки, присвячує людині, яка подарувала йому життя,
всім серцем любив свою матір і присвятив
їй такі вірші «Рідна мамо», «Виший мені…»
Ведуча 1:Вірші зачитають Пирожук Марія та Никоряк
Михайло
Мамо славна, добра, мила
Ти
завжди для мене щира,
Завжди
люба й дорога,
Рідна мамочко моя.
Ти мене водила в поле,
На левади і в садки,
І за рученьку до школи,
Коли треба було йти
Скільки
ти ночей не спала
Щоб
мій сон уберегти,
І
про себе забувала,
Що
й тобі пора лягти.
Щей співала в довгі ночі
Над колискою пісні,
Щоб заснули мої очі,
Сни наснилися мені.
Як
тебе не шанувати
Дорога
ти моя мати?
За
твої ласкаві очі,
За
твої безсонні очі
«Виший мені…»
Виший
мені, мамко,
Білу
сорочину,
Бойду
пошукати
Молоду
дівчину.
Піду й пошукаю
Між чужії люди,
Тобі за невістку
Вона мамко, буде.
Тобі
за невісту,
За
добру дитину.
А
для мене буде
За
вірну дружину,
«Пошукай,
синочку,-
Дівчину миленьку,
Щоб
тебе любила
І
мене стареньку.
Ведуча 1:
Скажемо прямо, що ці скромні в паперових обкладинках книжечки , томами
не назвемо. Але для автора вони цінні
були насамперед тим, що були первістками
його давньої мрії нести людям не тільки фізичне, а й духовне здоров`я.
Він був медичним працівником за
фахом, а філософом за складом мислення. Микола Михайлович прагнув писати про
те, що пропустив
через своє серце. Був патріотом своєї Батьківщини і
своїм поетичним словом намагався виховувати
національну гідність.
Люби
всім серцем Україну,
Нею
живи, кохай і мрій,
І
цю любов до неї щиру
Навіки
зберегти зумій!
Ведуча 2:
А зараз послухайте пісні у виконанні
ансамблю «Вишиванка» Діловецької ЗОШ під керівництвом Шепети Н.В.
«Уклін
тобі, Україно» декламує Годинчук Ганна
Уклін
тобі, Україно моя!
Мій
краю єдиний, коханий
За
радість і болі, за муки усі,
За
рани, болючії рани.
Твою землю святую не раз
Топтали ворожії лави,
Та
не змогли вороги затоптати
Козацької волі і слави
Твоя
слава, о земле моя!
Не
вмре у віках, не загине,
Що
з далеких століть нам у піснях
У
«думах» Тарасових лине.
А ті «Думи» - це вольності клич,
Це зірка у небі, незгасна
Живи Україно! Навіки живи!
У слові ти вільна, прекрасна.
Ведуча 2: Його
поезія напоєна материнськими піснями, наснажена
любов`ю
нашого краю. Вона напрочуд ніжна і мелодійна. Читаєш деякі вірші то так і хочеться співати, тому не
дивно, що вірші «Виший мені мамо» та
"Йде «гуцулка плаєм» не раз виконувалися в нашому селі. А ще він писав
колядки та щедрівки. Одну з яких виконають
учні 9-го класу , підготувала Делізоті Марта Миколаївна. Також Марта
Миколаївна розкаже , як вона використовує поезію поета в свої роботі.
Щедрівка
Ведуча 1:Пише
поет і про синьооку Гуцульщину, яка прихистила його,як рідного. Після того як
зустрів свою долю в особі молодої вчительки
- гуцулочки Ганни він оселився
назавжди в нашому селі. З Ганною Миколаївною поет прожив у злагоді і любові до
самої смерті,тобто 51 рік. Вона була його дружиною , другом і однодумцем.
Народили і виростили двох дітей: сина
Богдана та дочку Орисю, яка розкаже про творчість свого батька.
Розповідь
Ведуча 2: У
його поезіях оспівана краса нашого смерекового краю.
Вірш
«Мої рідні Карпати» читає Томенюк Ангеліна
Гори
мої рідні, Карпати високі,
Сині
верховини в мрійній далині.
Там
ліси зелені, там звори глибокі…
Як
вас не любити? Рідні ви мені!
На плаях широких, де трембіта грає,
Линуть срібні звуки, наче чари ті,
Пісня українська працю прославляє
Наша
бистра Тиса, мила моя річка!
Як
люблю я слухать, як вона пливе
Й
в`ється
між горами, наче синя стрічка,
А
над нею пісня лине, бо живе.
Це:
«Перший сніг», «Зима», «Як казка», «Ой, зимонько», «Галя снігу не боїться»,
«Біле помело», та інші.
Вірш
«Сніжок» розкаже…Никоряк Василь
Летить сніжок пухнастий,
Кружляє
на дворі,
Він
радість і усмішки
Дарує
дітворі.
Він
кличе їх і манить
До
лиж і до санчат,
Усіх,
усіх хороших
Дівчаток
і хлоп`ят
Усюди
– сміх і жарти
Не
тихнуть ні намить,
То
зимонька, прекрасна
Всіх
діток веселить.
І
у віршах «Весняний ранок» і «Весна
кличе» та інших все це можна прочитати. Послухайте один із них:
Вірш «Весна
іде» читає Матчук Емілія
З-за
гір весна всміхається
Нам
голубими ранками,
І
всюди розливається
Квітневими
світанками.
Над нами розлітається
Ясне
проміння бризками,
На
землю розсипається.
На
дні криниць виблискує.
А
небо грає хмарками,
Купає
землю зливами,
Іде
весна світанками
Поораними
нивами.
Ведуча 1: А про
золоту-осінь «Пахне осінь дивами»
послухаємо
Петріщак Ангеліну
Дзвонить
осінь косами,
Пахне
осінь сливами,
Виноградом-винами
І
дощу краплинами.
Хлібом
– караваєм
Багатим урожаєм.
Цей вірш розкаже Бочкор Марія
Безрадісне
життя і долю
Яке зазнав кріпак Тарас:
З
маленьких літ жив у неволі,
Та
серцем вистояв, не згас
З роками Ріс, мужнів, кріпився,
З
неправдою ішов на бій,
За
землю, що на ній родився,
За
рід знедолений на ній.
Хоч
знав: не легко йому буде
Збороть
неправди сили злі,
Та
вірив: вірні стануть люди,
Неправда
згине на землі.
Здійснилась
мрія та поета:
Зійшла
й засяяла зоря.
І
славить нині вся планета
Безсмертне ім`я Кобзаря.
«Допився»
читає Лисенко Богдан
Іван
в житті єдине тільки й знав,
Що
лив горілку, як у бочку,
А
напившись, звісно забував
Про
дім, дружину, сина й дочку.
Коли
бувало, друг казав,
Щоб
кинув раз назавше пити,
Він,
як тяжку образу, це сприймав,
Бурчав:
«сам знаю,що робити…
Не
п`є
Іван горілку, ні вино,
І
радить іншим:Киньте пити!
Та тільки пізно
схаменувся -
Пішла
дружина з Гнатом жити.
Ведуча 1: Після таких слів хочеться заспівати, тож
послухаймо наших майбутніх артистів.
-людяність
- найдорожчий скарб людської душі, це міст до людських сердець.
-щасливий
той на землі, хто своєю працею дарує щастя іншим.;
-мати
велику голову - ще замало, щоб сказати6»Я розумний», треба мати ще й розум, бо
інколи і дурні мають великі голови.
-душевна
бідність людини - найбільша бідність;
-той
хто не дорожить рідною мовою, рідними словом, гідний жалю і співчуття.
До кінця днів своїх він зберігав особливу
людяність і душевне тепло, його поважали всі. Й досі згадують про нього з
теплотою в серці, тому що все своє життя
допомагав іншим.
Медична
сестра Діловецької амбулаторії Піцура М. І. поділиться спогадами про роботу
Миколи Михайловича в нашій амбулаторії.
Біжать
роки.
Немов
струмки,
У
синю даль.
У
вічну даль.
А
серцю жаль
Безмежно
жаль
Що
не спинить
Що
не вернуть
Років
,що йдуть
Що
так ідуть….
Ці
незворушні слова такі прості, як життя
поета бурхливою хвилею розливалися у серці і переповнювали душу. І хочеться,
щоб наші діти читали і перечитували ці вірші
і розмірковували над тим, що в нашому селі проживав
поет
, вірші якого можна почитати в нашій
бібліотеці тому, що друкувалися вкрай рідко.
В народі кажуть не ви маєте говорити про свої заслуги, а нехай люди кажуть про
них. Тож сьогодні про нашого поета
говорила його поезія.
На
завершення вечора виступила голова села Романюк Л.І.
Немає коментарів:
Дописати коментар