Заповітами пращурів
Новий рік разом з нами, східними слов’янами, щорічно
зустрічають і західні слов’яни (поляки, чехи, словаки, лужичі), і південні
(болгари, серби, хорвати, словенці, македонці, боснійці). У кожного із названих
народів є свої традиції, звичаї по належній зустрічі чергового календарного
року. Так, у Болгарії давно існує романтична традиція: коли всі збираються за
столом, у будинку на декілька хвилин гаситься світло. Цей час називається
«хвилинами новорічних поцілунків», таємницю яких зберігатиме темнота. Поширений
тут і звичай «сурвакане». Усе, що вимагається для виконання стародавнього
обряду – це «сурвачка» (у деяких історичних джерелах – суровакніца) – кизилова
гілка, прикрашена різнокольоровими паперами та квітами. Напередодні наступаючого
року сурвачки появляються у містах і селах. Звичай простий: люди – знайомі і
незнайомі – при зустрічі легенько б’ють один одного кизиловими гілочками і
примовляють: «Сурва, сурва, весела годіна». І все. Цього досить, Сурвачка
обов’язково принесе в новому році здоров’я і щастя. Це щось нагадує нам давній
народний звичай на Гуцульщині, коли, після Служби Божої на Вербну неділю, яку у
нас називають Шутковою, люди один одного злегка б’ють лозовими гілками
примовляючи: «Не я тьи б’ю, а шутка тьи б’є». Ця традиція у нас пов’язана із
святами Великоднього циклу, коли в природі все оживає.
Цікавий польський звичай. У цій країні
дівчата не поспішають сідати за новорічний стіл, а спочатку ворожать. Для цього
під святкову скатертину кладуть пучок сіна і по черзі витягують із нього
стебла. У кого буде найдовше – та першою вийде заміж у новому році. Такі пучки
сіна господарі під скатертину кладуть на Святий вечір і у нас, перев’язуючи їх
суканими вовняними нитками, щоб із дому нічого не пропадало і все ґаздівство зберігалося
і примножувалося. Із цим пучком сіна в давнину святкували і Старий Новий рік на
Святого Василія Великого, адже теперішній Новий рік у нас було введено тільки у
1916 році айстро-угорською владою. Та й то потрібно було ще добрих 50 років щоб
він частково прижився уже за радянський час. Це дійство у Карпатах повзувалося
із святами зимової пори. Ось і виходить, що багато із нас зустрічають кожний
рік не один раз. У Польщі дотримуються ще й такого звичаю. Входячи у будинок
хлопці і дівчата знімають взуття а хтось із присутніх переставляє туфельки і
черевики, плутаючи пари. Чиї окажуться поруч, тим і оженитися у наступаючому
році, а чиї стоять ближче до дверей, тим і женитися першими.
Але зустрічаючи Новий рік по
юліанському календарю, чи по григоріанському, а то і по східному, ми якось
призабули, що існує календар наших пращурів. Багато із нас знають, що Будда
особисто призначив господарів кожного року дванадцятилітнього циклу, чим
вшановує то кішку, то барана чи коня, а то й мишу чи змію та інших звірів,
возвеличуючи їх. А чи всім відомо, що в старослов’янськім содово-огороднім
календарі честь і увагу приділено хлібу насушному (2004 рік іменувався
Хлібним)? Потім йшов Ріпний рік. Це,
скоріше за все, тому, що до появи картоплі у Європі, завезеної з Америки, саме
ріпу (по російські – «репа») називали «другим хлібом». І по сьогодні на
Закарпатській Гуцульщині у побуті картоплю називають ріпою. Його змінив –
Липовий. Набув честі зватися Малиновим 2007 рік, а прийдешній за ним – 2008-й
став – Морковним. Від нього естафету прийняв Капустяний (2009-й), а передав її
Цибульному (2010-му). 2011-й і 2012-й називалися відповідно Яблучним і
Огірковим. На зміну їм прийшов Гороховий 2013-й рік, з яким і проживемо це
рочок і уступить він місце 2014-му – Порічковому (цю смородину у ще й називають
рібізлями). Завершить дванадцятирічний цикл – Медово-хмільний (2015-й рік.). А
потім все спочатку.
Ось і він старослов’янський, староукраїнський
дванадцятирічний садово-огородній календар, цикл якого починається Хлібним
роком:
2004 рік – Хлібний;
2005 рік – Ріпний;
2006 рік – Липовий;
2007 рік – Малиновий;
2008 рік – Морковний;
2009 рік – Капустяний;
2010 рік – Цибульний;
2011 рік – Яблучний;
2012 рік – Огірковий;
2013 рік – Гороховий;
2014 рік – Порічковий;
2015 рік – Медово-хмільний.
М.
І. Ткач, історик-краєзнавець
За матеріалами ЗМІ
та
Інтернету.
Немає коментарів:
Дописати коментар