Наш історик - краєзнавець Микола Іванович Ткач продовжує надавати нам цікаві публікації та власні матеріали, з якими ми будемо Вас ознайомлювати у нашому блозі.
"Зимові свята в Трибушанах"
Різдво Господнє
Різдво Господнє, тобто Боже народження (Ісуса Христа), в Трибушанах тепер с. Ділове в давнину осібно святкували тим, що на на Святий вечір перед вечерею кожний газда робив по одному пострілові. У сам день Різдва Господнього, після святої служби всі приходили до священника. До хати (парафії) насамперед ішов дуже страрий гуцул з бідного стану і вітав панотця поцілунками у руку і в праве ремено. Жінки чекали на ганку, а чоловіків священник частував, як правило, горілкою з медом і калиною; закуска, якщо не йшлося про гонор, - чисто символічна. Молодь під музику танцювала, а потім церковні братства ходили селом і колядували, а також співали, грали, танцювали і гостилися, хто як міг. Назбирані гроші обертали на покриття різних церковних видатків, на світло (свічки) чи образи. Колядки у них, як правило, були імпровізовані, де кожен зворот закінчувався словами: Ой дай Боже !". Колядок, співаних на долах, гуцули не мали.
Зимовий цикл , крім Різдва, обіймав Новий Рік, Водохрещі і всі дні межи ними, що називалися дванадцяткою або свєтками (малими святами), в часі яких не можна було робити ніяких тяжких робіт, особливо прясти.
У деяких околицях на Святий вечір розпалювали святий вогонь (ватру) через тертя двох патиків і піддержували його всю ніч, а подекуди й усю дванадцятку, при чому не сміли закурювати з нього піпи. Се могло вказувати на первісне жертовне значення вогню, якого не можна було вживати для особистої користі. На Святий вечір вносили до хати солому, яку потім спалювали і називали дідом або дідухом. Се, мабуть, персоніфікація зими і спалення "діда зими", очевидно, було зв`язане з перемінами, що наступали тоді в природі. До святвечерової вечері, що складалася з символічного числа (дванадцять) страв, запрошував господар також деякі сили природи : мороз, хмару, бурю, градівників, чорнокнижників, планетників, медведів, вовків та лисиць, а коли ті не з`являлися, заклинав їх, щоб вони так само не являлися цілий рік та не спричинювали ніякої шкоди. З кожної страви господиня відкладала по ложечці в окрему мищину, яку лишали на вікні, аби душі небіжчиків накормилися та пам`ятали Святий вечір. Вводили також на хвилю до хати худібку, щоб вона в господарстві так не не переводилася, як ті свята не переводилися ніколи. В різдвяні свята діялися різні чудеса : в опівночі говорили звірі і хто підслухав їх бесіду, міг її порозуміти; тоді горіли сховані скарби, а вода в річках перемінювалася у вино.
Опівночі Нового року отворялося небо, хто се зобачить, то чого не попросив би в тій хвилі, все йому сповнювалося. Або, хто хотів побачити небо, той мусив при першій звізді вмочити ноги у проруб і чекати до 12-ї години. Злі духи , вважалося, у "дванадцятку" мали велику силу і могли людям багато спричинити лиха, коли не знали способу, як зло відвернути. Заразом та пора була дуже добра для всякої ворожби, тоді найкраще вивідуватися про свою долю.
Різдвяеий цикл свят був приурочений відродженню нового сонця, що відтоді починало щораз вище підноситися і тепліше пригрівати.
Цікаво відзначали гуцули свято йордана (свято хрещення Ісуса Христа Іваном Хрестителем у річці Йордан на Близькому Сході). У горах священники, зазвичай, святили воду у Божім храмі, а в урочистий день - над рікою. Після того, священник занурював ручний хрест у воду, всі набирали її у малі зграбні коновки і обмивали собі обличчя, навіть якщо на дворі був великий мороз. Потім усі ставали так, аби панотець міг кожного покропити йорданською водою. Ледве священник встигав покропити, як усі, хто мав пістолі, стріляли в гору. Постріли лунали доти, доки душпастир не повертав до свого помешкання.
історик - краєзнавець
Микола Іванович Ткач
"Зимові свята в Трибушанах"
Різдво Господнє
Різдво Господнє, тобто Боже народження (Ісуса Христа), в Трибушанах тепер с. Ділове в давнину осібно святкували тим, що на на Святий вечір перед вечерею кожний газда робив по одному пострілові. У сам день Різдва Господнього, після святої служби всі приходили до священника. До хати (парафії) насамперед ішов дуже страрий гуцул з бідного стану і вітав панотця поцілунками у руку і в праве ремено. Жінки чекали на ганку, а чоловіків священник частував, як правило, горілкою з медом і калиною; закуска, якщо не йшлося про гонор, - чисто символічна. Молодь під музику танцювала, а потім церковні братства ходили селом і колядували, а також співали, грали, танцювали і гостилися, хто як міг. Назбирані гроші обертали на покриття різних церковних видатків, на світло (свічки) чи образи. Колядки у них, як правило, були імпровізовані, де кожен зворот закінчувався словами: Ой дай Боже !". Колядок, співаних на долах, гуцули не мали.
Зимовий цикл , крім Різдва, обіймав Новий Рік, Водохрещі і всі дні межи ними, що називалися дванадцяткою або свєтками (малими святами), в часі яких не можна було робити ніяких тяжких робіт, особливо прясти.
У деяких околицях на Святий вечір розпалювали святий вогонь (ватру) через тертя двох патиків і піддержували його всю ніч, а подекуди й усю дванадцятку, при чому не сміли закурювати з нього піпи. Се могло вказувати на первісне жертовне значення вогню, якого не можна було вживати для особистої користі. На Святий вечір вносили до хати солому, яку потім спалювали і називали дідом або дідухом. Се, мабуть, персоніфікація зими і спалення "діда зими", очевидно, було зв`язане з перемінами, що наступали тоді в природі. До святвечерової вечері, що складалася з символічного числа (дванадцять) страв, запрошував господар також деякі сили природи : мороз, хмару, бурю, градівників, чорнокнижників, планетників, медведів, вовків та лисиць, а коли ті не з`являлися, заклинав їх, щоб вони так само не являлися цілий рік та не спричинювали ніякої шкоди. З кожної страви господиня відкладала по ложечці в окрему мищину, яку лишали на вікні, аби душі небіжчиків накормилися та пам`ятали Святий вечір. Вводили також на хвилю до хати худібку, щоб вона в господарстві так не не переводилася, як ті свята не переводилися ніколи. В різдвяні свята діялися різні чудеса : в опівночі говорили звірі і хто підслухав їх бесіду, міг її порозуміти; тоді горіли сховані скарби, а вода в річках перемінювалася у вино.
Опівночі Нового року отворялося небо, хто се зобачить, то чого не попросив би в тій хвилі, все йому сповнювалося. Або, хто хотів побачити небо, той мусив при першій звізді вмочити ноги у проруб і чекати до 12-ї години. Злі духи , вважалося, у "дванадцятку" мали велику силу і могли людям багато спричинити лиха, коли не знали способу, як зло відвернути. Заразом та пора була дуже добра для всякої ворожби, тоді найкраще вивідуватися про свою долю.
Різдвяеий цикл свят був приурочений відродженню нового сонця, що відтоді починало щораз вище підноситися і тепліше пригрівати.
Цікаво відзначали гуцули свято йордана (свято хрещення Ісуса Христа Іваном Хрестителем у річці Йордан на Близькому Сході). У горах священники, зазвичай, святили воду у Божім храмі, а в урочистий день - над рікою. Після того, священник занурював ручний хрест у воду, всі набирали її у малі зграбні коновки і обмивали собі обличчя, навіть якщо на дворі був великий мороз. Потім усі ставали так, аби панотець міг кожного покропити йорданською водою. Ледве священник встигав покропити, як усі, хто мав пістолі, стріляли в гору. Постріли лунали доти, доки душпастир не повертав до свого помешкання.
історик - краєзнавець
Микола Іванович Ткач
Немає коментарів:
Дописати коментар