Моє село Ділове.

 

         Моя маленька Батьківщина – село Ділове, мальовничий куточок Закарпаття, яке розміщено у підніжжі майже двокілометрової вершини гори Піп Івана, в центрі Європи.
Наше село вабить лісистими горами, полонинами, швидкоплинною річкою Тисою та стрімкими потічками, веселими коломийками та захоплюючими легендами.
       "Родзинкою" нашого села є центр Європи, який приваблює туристів з різних країн світу, адже кожен хоче своїми очима побачити стеллу і камінь на якому висічено надпис : "Постійне, точне, вічне місце". Цей знак пережив дві світові війни і дійшов до нашого часу у своєму первинному вигляді. Сам камінь виглядав дуже скромно і місцева влада вирішила доповнити знак стеллою. Стелла заввишки в 7,2м. красиво вписується в гірські краєвиди, паралельні лінії  символізують чотири напрямки світу. Визначення Центру Європи було проведено фахівцями Австро -угорської імперії, яка на той час займала величезну територію в Центральній Європі.
Село моє, краплиночка на карті,
У світі відоме і знане.
А прославилось тим, що розмістилось
В самому центрі Європи.

.

      З архівних документів довідуємося, що село згадується ще у ХVІ ст..
Про походження назви села існують дві легенди. Згідно однієї, його заснували три брати Бушани . Вони прийшли із-за головного Карпатського хребта з вівцями. Згодом завели сім`ї й повели осілий спосіб життя.
За іншою легендою, одні з перших переселенців з Галичини на території сьогоднішнього села потрапили у біду. Їхня єдина кобила розпорола на сучок живіт і з неї вийшли нутрощі – требухи. Продовжувати шлях далі не було сенсу , а тому вони залишилися на постійне проживання. Звідси пішла перша назва села Трибушани, Требушани, а іноді ще і – Трибушьини.

      Символом села з найдавніших часів до початку ХХ ст. був дуб, зображення якого є на старій печатці, котра збереглася по нинішній день. В селі побував славний опришок О. Довбуш зі своїми побратимами.

 

       Село з 1 січня 1946р. офіційно називається Ділове. Ніхто не може пояснити, чому його перейменували . Правда, старожили пам`ятають, що восени 1944р. окремі з них бачили радянську військову карту, де населений пункт називався Діловим, а залізнична станція – Трибушани. Такі назви залишилися і до сьогодні.
        До наших днів ще збереглися залізорудні штольні , висічені поблизу села в скелях гори Довгаруні, звідки добувалася руда для чавуноливарної мануфактури, яка діяла у ХVІІІ ст.. У 70-х роках ХІХ ст.. в селі діяв склозавод.

 

 

(Металевий міст через Тису. Вдалині склодувний завод сирітського промисловця Калмана Кагана. Фото 20-х рр.. ХХ ст..)

       

        Тепер Ділового не впізнати! Воно змінило своє обличчя, помолоділо, покращало. На околиці села знайдено поклади мармуру, де і знаходиться – Діловецький кар`єр, який добуває мармур на вершині гори Бевкул. Наш чудовий сірий і сіро-смугастий мармур прикрашає Київський метрополітен , Львівський вокзал, також наша продукція відмінно зарекомендувала себе себепри виконанні робіт в Кримській резиденції Президента України, Палаці України та при ремонті славнозвісного Одеського оперного театру, що виконується під егідою ЮНЕСКО. Прославилося наше село не тільки мармуром, але й золотом. Товариство «Сауляк» розпочинає роботу по видобутку золота.
З культурно- освітніх установ працюють – загальноосвітня школа І-ІІІ ст., дитячий садок «Сонечко», сільський Будинок культури, сільська бібліотека.

 

 

    На території села розміщені амбулаторія, філія Ощадбанку,відділеня зв`язку. Діловецька хлібо- пекарня, яка славиться смачним хлібом та колачами  не тільки в нашому селі , бо  випікається  на дровах. Саме тому в нашому селі започатковане свято «Діловецькі колачі», яке проводиться в травні місяці.

 

 

               Стара дерев`яна церква,яка знаходиться в нашому селі є пам`яткою архітектури. Щоб потрапити до неї, потрібно біля прикордонної застави пройти бічною вулицею.
Згадка про храм Різдва Пресвятої Богородиці належить до 1750р. у єписькопських документах. В інших архівних церковних книгах вказано, що освячено храм було 1767р.
В народі існує версія про давнє походження церкви. За легендою в урочищі Подерей стояла каплиця. Під час бурі у каплицю влучила блискавка, каплиця згоріла, а дзвін з неї покотився вниз. Там де він зупинився, збудували нову церкву.
В другій половині 1960-х років в церві було відкрито краєзнавчий музей, що і врятувало її від знищення. Це одна з небагатьох церков, що має збережений первинний інтер`єр. Дзвіниця церкви за своїми архітектурними і художніми якостями посідає місце серед найдосконаліших витворів гуцульської народної архітектури. Ця церка була внесена до списку пам`ток архітектури, як об`єкт, що попадає під охорону ЮНЕСКО.

У 1995році церкву повернули греко-католикам, де й досі правляться богослужіння.          Всього у селі є чотири церкви: Свято – Успенська (1993р.), Святого Георгія (пр. Хмелів), Петро – Павлівська церква розміщена по той бік Тиси, так званий Білий Потік(ще одна давня назва села). В січні цього року відбулося відкриття ще однієї новозбудованої церкви для римо-католицьких прихожан.

      В нашому селі проживали й проживають видатні постаті.
Постать Марка Бараболі заслужила того, щоб про неї завжди пам`ятати, згадувати добром, адже цей геніальний поет-сатирик народився в нашому селі.
Марко Бараболя (псевдонім Івана Федоровича Рознійчука) під яким він увійшов у літературу. Вибір цього національно-колоритного імені зумовлений гумористичною установкою: Марко-від казкової української стихії, а Бараболя-від найпоширенішого овоча.
     Пам`ять про Марка Бараболю увіковічена  меморіальною дошкою на загальноосвітній школі, а в школі започаткована премія ім. Марка Бараболі, якою нагороджуються кращі учні.
        До 100-річчя від дня народження на обійсті де народився Марко Бараболя встановлено пам`ятний знак. Цей знак допоміг виготовити та встановити теперішній господар цього обійстя.

    Ще один талановитий поет Микола Фаб`як теж залишив свої поетичні доробки для малечі, які і зараз не залишають байдужими юні серця.
Окрасою села є прикордонна застава, де військовослужбовці виконують свій обов`язок, захищають кордони нашої держави. Тому бажаючі відвідати туристичні маршрути на гору Піп Іван повинні отримати спеціальний дозвіл, так як особливість цього маршруту полягає в тому, що він проходить по території Мармарошського масиву Карпатського біосферного заповідника і поблизу державного кордону з Румунією.
Маршрут : с. Ділове - г. Піп Іван
Особливості маршруту : в основному проходить по лісистих схилах
Протяжність маршруту : 34 км.
Висота вершини : 1936 метрів над рівнем моря
Гостинно прийняти туристів може готель-ресторан-бар «Президент», який розміщений в самому центрі, до ваших послуг: смачні гуцульські страви, затишні номери, сауна.

    
    

 

Через село проходить міжнародна траса Мукачево – Рогатин.

Основні дані:

Село Ділове
Район Рахівський
Область Закарпатська
Площа – 8.6 км²
Населення -3505
Поштовий індекс – 90625
Телефонний код - +з80 3132