понеділок, 30 липня 2012 р.

Із минулого - в сьогодення. "Збережемо пам`ять про подвиг наших односельців".

    Ми живі нащадки, маємо пам`ятати про минуле, тому у цій рубриці ми намагаємося підтримувати публікації патріотичного почуття, любові до рідної землі, духовного збагачення за допомогою краєзнавчого матеріалу.
     Багата своїми бойовими, трудовими подвигами наша Рахівщина, Враховуючи неоціненну роль книги та інших друкованих матеріалів цього напрямку намагаємося за допомогою нових інформаційних технологій, покращити пошукову діяльність із висвітленням окремих нерозкритих сторінок історії
    - долі учасників, які не повернулися з ВВв;
    - доля ветеранів ВВв;
    - остарбайтерів та ін.
   Протягом багатьох років триває збір матеріалів про період Великої Вітчизняної війни. Значна пошукова робота по збору анкет - спогадів, учасників ВВв була проведена спільно з педагогом-організатором Діловецької ЗОШ  І - ІІІ ступенів Юркуц С. Ю.
    Чотири анкети - спогади, ветеранів - односельців  записані від Пронюк Юрія Васильовича, ,Тулик М. М.,    Пекарюк І. Ю.,    Дьорделюк І. Ю,   та остарбайтера Селюх Віри Родіонівни.



   До вашої уваги, одна з анкет
                                                               А Н К Е Т А
                                                                Форма № 1.
                                        Для колишніх військовослужбовців Червоної армії,
                                              ВПС, МВФ, прикордонних військ НКВС.
1. Прізвище, ім`я, по-батькові :
    Тулик Микола Миколайович
2. Коли і де народилися ?
    23 жовтня 1924року в с.Трибушани
3. Де навчалися і здобули спеціальність ?
    Неповні 8 класів
4. Родинний стан
    Вдівець. З дружиною виховали двох синів та дочку.
5. Яку військову підготовку отримали у довоєнний час ?
    Мав повістку у мадярську армію, але працював на залізній дорозі, за що отримав відстрочку і не отримав підготовки.
6. Коли мобілізовані до радянських військ ?
    У листопаді 1944р. до Чехословацької армії Людвіка Свободи. Формувався загін у Рахові.
7. В яких частинах служили ?   Кого з командирів пам`ятаєте ?
    Служив у Чехослоавцькому корпусі генерала Л. Свободи, який формували у Польщі(Ріманово). Командирами були чеські воїни - ротмістри Лях Антон та Горачек Йозеф.
8. Де воювали ?
     Два тижні проходили підготовку, навчали військової справи. Потім відправили через Гуменне на Словакію. Бої важкі були у Ліптовські Мікулаш, Врутки Каменолом. Важко було добратися до Жиліна, тому що були зірвані мости, автодороги.
9. Які епізоди запам`яталися ?
     Пргадую, що зустрівся в Рудниках з односельчанином Василинюком Петром, який був у полоні. Наш протиповітряний артилерійський зенітний полк забезпечував наступ армії Свободи. А в каменоломні мали прорубати дорогу, через яку проходив наступ. Ми розмовляли з Петром, а потім розійшлися, а через хвилину на те місце впав снаряд, який розтрощив все навкруги. Нас забезпечили радистами. Одним з них був наш односелець Бочкор, який саме повернувся з госпіталю. Ще відбулась у мене зустріч з Антосяком, яких охороняв полонених. Ми цілу ніч проговорили з ним, ділилися спогадами, а ранком йшли в наступ. Їсти перед наступом носили лише в ночі, тому що місцевість дуже просвітлювалася. Наше відділення зенітників складало 7 чоловік,  були дві жінки, одна з них була росіянка. Після лікування, я з ними не зустрічався. Пригадую, що під мостом Жиліно були два кулеметні гнізда німців. Наше завдання було їх знищити. Перед нами був сад і видимість була не дуже добра. Вирішили заслати розвідників, але через секунду в одного влучив снаряд, який розніс його на куски, а осколки падали дуже далеко.
10. Яким був солдатський побут : (житло, харчі, амуніція, озброєння, медичне обслуговування, тощо) ?
     Спали по можливостях, адже постійно переходили з місця на місце. Харчували нас і сухарями, і давали гарячі каші, борщ, свинину, гов`яжу поливку, чай, цукор. До зеніток були снаряди, мали карабіни російського виробництва та 10 патронів для самооборони. Зразу оділи у чеську військову форму, на пілотках були кокарди. Зенітка на 4-х  колесах, дишло-ствол мав три метри. Я був наводчиком.
     Медичне обслуговування було нормальне.
11. Як склалися стосунки між бійцями різних національностей, між солдатами та офіцерами ?
      Стосунки були дружніми. Є фотографія у мене, де сфотографувався зі мною Голічек (чех), Пітер Вацлав (чех) та наші земляки Мельничук (Розтоки), Підмалівський (Рахів), Чубіка (Хмелів), Баранюк (Богдан).
12. Які покарання існували в тогочасній армії ?
      На Судетах натрапили на одного німця, який їхав на велосипеді. Ми зупинили його і він здався в полон, щоб залишитися живим. Доправили його до штабу. Дизертирства не пам`ятаю.
13.Про що думали, йдучи в атаку, тримаючи оборону ?
     Щоб залишитися в живих.
14. Як проводили дозвілля ?
      В одного вояка була губна гармошка, то інколи сиділи та слухали, як він грає. Старалися виспатися, приводили себе в порядок, чистили зброю.
15. Що відчували, коли перебували на території інших європейських країн ?
      Ми були солдатами і воювали за перемогу. Особливо не задумувалися над тим, що в іншій країні.
16. Якими були втрати у вашому підрозділі ? Хто з друзів загинув ?
      Втрати були, особливо на Моравії.
17. Як ховали бойових побратимів ?
     Збирали ранених санітари, а мертвих похоронна команда. Якщо було багато загиблих, то хоронили їх в одній ямі, але записували по документах.
18. За що отримали бойові нагороди ?
       1 лютого 1949р. отримав першу медаль у Рахові "За победу над Германией", у 1998р. медаль Жукова, у 1985р. "Орденом Отечественной войны ІІ степені", 1999р. "Орден за мужність" та іменними медалями з нагоди річниць Перемоги.
19. Ваше ставлення до німців, угорців проти, яких воювали ?
      Проти німецького та угорського народу ми не воювали, лише проти фашистів, які хотіли загарбати наш край. Була ненависть до ворогів, а не до нації.
20. Якщо були в полоні...
       Не був.
21. Ваше ставлення до ОУН і УПА тепер ?
      То історія...
22. Коли і в якому званні демобілізовані ?
       Закінчилася війна у місті Голашев. Пригадую, як підійшов один чех і сказав : "Валка кінчилася ".
       Тоді всі зарядили свої зенітки та стріляли, поки не вистріляли ящик ракетів. Зразу поступила команда "Збір. Вперед. До Праги". Перед Прагою помилися, перевдягли в новий одяг, тобто готували до параду в Празі. У Празі всі війська були построєні, яких привітав з перемогою Л. Свобода. Після параду повернулися в міський парк, де попередньо були розміщені наші полки. Там пробули два тижні, потім відправили нас на Судети, до кордону. Але команда була така "Без зброї нікуди не ходити", простояли ми два місяці. У патруль ходив з Молдавчуком,  потім поступив приказ відправити нас у Прагу, але доправили нас до Угельське градіжко, де був запасний пункт. Там видали документи, гроші і посадили на поїзд. Командиром вагона був Піпаш - Косівський. У жовтні місяці поверневся додому у званні рядовий.
23. Як звикали до мирного життя, що думали й переживали в перші повоєнні роки ?
      Спогадів багато, інколи снилися страхіття війни. Працював лісником у Кобилецькій Поляні, згодом обійзчиком, а потім перейшов працювати у Рахівський мармуровий кар`єр звідки пішов на пенсію.
      
     Багато наших односельчан, які воювали за нашу Батьківщину не повернулися додому. На їх честь в центрі села встановлено обеліск Слави, де на мармуровій дошці висічено їхні імена. Десять фотографій загиблих воїнів нам вдалося віднайти та відреставрувати на обладнанні, які має бібліотека.



                          
  

Немає коментарів:

Дописати коментар