пʼятниця, 29 листопада 2013 р.

"Із минулого- в сьогодення". Італійці у Східних Карпатах.

            Закарпатська Гуцульщина, яка переважно розміщена в гірській зоні Рахівського району, є унікальною територією України, адже розміщена у найбільш високогірній частині Східних Карпат. Впродовж багатьох віків, починаючи з сивої давнини, зокрема, з наближенням сюди даків та слов’ян і по теперішній час, тут живуть люди. Але археологічні дослідження стверджують, що сліди людської діяльності у цій місцевості відносяться до початку І тисячоліття до н.р., тобто майже 3 тисячі років тому1. Якщо говорити про національний склад, то їх є в межах тридцяти. Значно переважають українці (основна етнічна група – гуцули), яких є до 70%, дещо менше –румунів та угорців, значно менше – німців, росіян, чехів, словаків, євреїв та інших. Тут також на сьогодні у населених пунктах Ділове (історична назва Требушани – Білий потік (Terebesfejerpatak), Рахів (Raho), Великий Бичків (Bochko) можна зустріти людей з італійськими прізвищами, такими як: Бузі (Буцці), Корадіні, Делізоті, Манфреді, Мартиглоні, Зондонело (Сондонелло), Монті, Жадані. Але ж як їх предки сюди потрапили?                
            Історичні дослідження свідчать, що вперше італійці появилися у Карпатах у другій половині ХVIII ст., коли Галичина, Буковина, як і територія сьогоднішнього Закарпаття, увійшли у склад Австрійської імперії. Тодішня імператриця Марія-Тереза запросила сюди італійських спеціалістів для будівництва мостів, підпільних стінок та інших робіт під час прокладання через головний Карпатський хребет шосейної дороги, яка з’єднала  Сигет, головне місто Марамороського комітату через Яблуницький перевал з м. Станіславом у Галичині. На той час місцеві люди не знали справжньої вартості лісу, який після зрубу спалювали, звільняючи земелю від нього під сінокоси і орні ділянки й використовуючи як матеріал для будови жител та обігріву. Ось італійці і навчили їх, що рубаючи дерева для мостів шосейної дороги через річки, потоки й ущелини, можна заробляти гроші. Також вони їм показали як треба було вірно зрубувати ці дерева, зокрема, при їх падінні – товстим кінцем до низу, а тонким – вверх, як ставити ризи (лодьки для спуску зрубаних і оброблених дерев з гір до низини), як будувати загати (кляузи, водозбірні, гаті), як зв’язувати дерева тонким кінцем вперед у плоти і сплавляти їх по течії річок. Вони принесли в гори ціну лісам, ціну праці, чим частково змінили тут спосіб життя і часу. Однак, ніяких підтверджень про те, що хтось з італійців тоді залишився у межах гір для постійного проживання, знайти не вдалося, хоча таке могло статися.
            Вдруге італійці у Карпатах появилися в 70-х – 90-х роках ХІХ ст. Після революції в Австрії та Угорщині 1848-1849 років та утворення дуалістичної Австро-Угорщини з 1867-го року, у державі досить інтенсивно почався розвиток промисловості й будівництво міст, що й спричинило зростання потреб у багатих лісових ресурсах цього гірського краю. Для того, щоб краще використовувати природні багатства нашого краю імператор Франц Йосиф І дав уряду доручення побудувати уже залізничну дорогу вздовж річок Тиса та Прут, що в Галичині, яка б з’єднала два уже згадані міста Сигет та Станіслав. Щоб здійснити цей задум у  складній гірській місцевості, потрібні були кваліфіковані спеціалісти. Саме такі будівельники, уже вдруге, і були запрошені з Італії, переважно з північних її земель, які частково тоді входили до Австро-Угорщини. Вони добре зарекомендували себе у свій час там при будівництві залізничних доріг, зокрема, мостів, тунелів і підпірних стінок та акведуків з ними же тесаного каменя. Все це, та багато інших робіт вони і виконували, з приходом їх у Східні Карпати.
 
                                     
     Побудований міст через річку Тиса




пʼятниця, 22 листопада 2013 р.

23 - листопада День вшанування пам`яті жертв голордоморів та політичних репресій.

  
 
23 листопада Україна відзначить скорботну дату - 80-річчя голодомору 1932-33 років. У ті роки винищено понад 7 мільйонів українського народу, які загинули в страшних голодових муках. За душі тих, хто загинув в страшні часи Голодомору, моляться віряни усього світу. 
     Хай палає свічка... хай палає,
Поєднає вона нас в цей час.
Хай сьогодні спогади лунають
Пам`ять чиста і велична
хай єднає нас.
    Нехай кожен із нас торкнеться пам'яттю цього священного вогню як
частинки вічного. А світло цих свічок хай буде нашою даниною тим, хто
навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою.

 
  23 листопада о 16.00  Всеукраїнська акція "Запали свічку".
 

неділя, 17 листопада 2013 р.

Міжнародний день толерантності.

             Що таке толерантність? Толерантність- це здатність без агресії сприймати думки, поведінку, форми самовираження та спосіб життя іншої людини,які відрізняються від власних.
           Толерантність- це повага, сприйняття та розуміння багатого різноманіття культур нашого світу, форм самовираження та самовиявлення людської особистості. Формуванню толерантності сприяють знання, відкритість, спілкування та свобода думки, совісті й переконань. Для громадян це, передусім, активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини.
 Сьогодні толерантність - яскравий показник ступеню демократичності кожної держави й одна з умов її розвитку. Політична толерантність є основою для плідних міжнародних відносин.
     Для того, щоб досягти успіху у власному житті, не витрачати сил на конфлікти, "побутові війни", кожному доцільно сформувати у собі толерантність як рису характеру. Для цього необхідно:
    -бути готовими до того, що всі люди різні ;
    -навчитися сприймати людей такими, якими вони є,   не намагаючись змінити в них те, що нам не подобається;
     -цінувати в кожній людині особистість і поважати її думки, почуття, переконання незалежно від того, чи збігаються вони з нашими;
     - зберігати власне бачення, знайти себе і за будь-яких обставин залишатися собою.
      Цей День був проголошений Декларацією принципів толерантності, затвердженою у 1995 році на 28 Генеральній конференції ЮНЕСКО. Цього дня за традицією у різних країнах світу проводяться  різноманітні акції, спрямовані проти екстремізму, різноманітних форм дискримінації та проявів нетерпимості.
       З цією метою в нашій бібліотеці організовано  тематичну викладку:                                                          "Толерантність - шлях до згоди"

середа, 13 листопада 2013 р.

"Із минулого - в сьогодення". До 70 -р. визволення Закарпаття.



Визволення Рахівщини у ході Великої Вітчизняної війни, як складової Другої світової

29 серпня 1944 року закінчилась Львівсько-Сандомирська операція, яка проводилась силами 1-го Українського фронту і радянські війська зупинившись у передгір’ях Карпат, укріпились на рубежі північно-західніше Кросно, Сянок, Сколе, Красноїлів. Ще в ході боїв згаданої операції, 30 липня 1944 року, враховуючи важливість карпатського напрямку і особливість бойових дій у гірських умовах, на стику 1-го і 2-го Українських фронтів було відновлено 4-ий Український фронт на чолі з людиною непростої долі, генерал-полковником І. Є. Петровим.

9 вересня 1944 року 1-ша гвардійська армія 4-го Українського фронту, за вказівкою Ставки Верховного Головнокомандування, перейшла в наступ у рамках Східно-Карпатської операції. Незабаром почала наступати також 18-та армія, а за нею і 17-ий гвардійський корпус, який діяв на Ясінянському напрямку. Битва за Карпати почалася.       

***

Перед наступом 17-го гвардійського стрілецького корпусу (командир генерал-майор А. Й. Гастилович), у склад якого входили 8-ма (командир полковник М. С. Угрюмов) і 138-ма (командир полковник В. С. Васильєв) дивізії, на головний Карпатський хребет у напрямку на Ясіня (Керешмезе), Генеральний штаб надіслав надзвичайне розвідувальне зведення про укріплення на колишньому державному польсько-чехословацькому кордоні, яке містило карту й опис укріпленого району з великою щільністю довгочасних укріплень і загороджень. Ці відомості й чутки позначилися на настрої військ. Полки ніяк не хотіли підходити до кордону й перетинати його, віддаючи перевагу діям на колишній польській території. Поголоски пішли з низу – від бійців та місцевого населення. Але коли прийшла схема з Генерального штабу, повірили в ті чутки й командири.

пʼятниця, 8 листопада 2013 р.

        
 
                                                          Одна  вона у нас така- уся співуча і дзвінка.
                                                                          Уся плакуча і гримуча, хоч без лаврового вінка.
                                                                                                                (Тарас Шевченко)
   День української писемності і мови, як свято духовності українського народу запроваджено Указом Президента України у 1997 році  на знак затвердження великого національного надбання і щорічно відзначається 9 листопада в день вшанування пам"яті Преподобного Нестора Літописця.
   Українська мова почалася з писемності, витоки якої йдуть з далекого минулого. Давньоруські літописи є дорогоцінними реліквіями історії, науки, літератури та культури, які  й сьогодні вражають глибиною мудрості. Такі як "Реймське" Євангеліє, вивезене до Франції дочкою київського князя Ярослава Мудрого Анною, "Остромирове Євангеліє", що вважається найдавнішньою і точно датованою пам"яткою рукописного мистецтва, "Київський Псалтир".
   Історію української мови починають від праслов"янської  (спільнослов"янської) мовної єдності, яка виділилася з  індоєвропейської прамови приблизно в III тис. до н.е. Праслов"янська доба тривала близько 2000 років.
   З XIV по  XVIII ст. на теренах України побутувала староукраїнська мова, яка використовувалася як писемна. Сучасна літературна мова  датується XIX ст.
   День української писемності і мови - це не лише державне, але і церковне свято.
   Ми вітаємо всіх з святом. Нехай материнське слово буде для вісх нас духовними джерелом життя і оберегом.