четвер, 31 січня 2013 р.

"Ми із того краю, де сопілка грає"

          Дитина - зернятко, для якого, щоб стати золотим колосом, потрібен сприятливий грунт. Цей грунт- ми дорослі, як в народі кажуть: "Що посієш, те й пожнеш", тому з дитинства ми повинні прививати дітям любов до рідного краю, до традицій та звичаїв за якими жили наші предки.  29 січня бібліотекарем пр. Хмелів у Хмелівській початковій школі було проведено фольклорні посиденьки "Ми із того краю, де сопілка грає", під час яких школярі послухали  історію заснуваня села, легенди та записані розповіді старожилів.
    З давніх-давен в нашому селі існувало багато традицій, а саме вечорниці. Вечорниці - одна із форм розваг, на які збиралася молодь у осінньо-зимовий період. Найбільш найочікуванішими серед сільської молоді були "андріївські вечорниці". Під час віртуальної мандрівки учні переглянули фрагменти "андріївських вечорниць".
    Вчителька 3-го класу М. В. Банк також розповіла про цикл зимових свят, а слай-презентація доповнила розповідь, школярі із задоволенням ділилися враженнями.
    Гадаю, що все почуте відгукнеться у їхніх серцях, і вони поринуть у світ самобутньої творчості місцевого фольклору та джерел народної мудрості.
 
 

вівторок, 22 січня 2013 р.

День соборності України.

             22січня Україна відзначає чергову річницю з дня проголешення Акта Злуки Української Народної республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. Акт злуки, закріплений в Універсалі Директорії УНР, унормовував омріяні попередніми поколіннями ідеали української соборності, визначивши: "Збулися віковічні мрії, якимижили і за які вмирали кращі сини України. Віднині народ український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу дружніми зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну, самостійну державу на благо і щастя всього її трудового народу"
             22 січня 1918 року Українська Центральна Рада IY Універсалом проголосила УНР самостійною, ні від кого незалежною державою.
 
        Велична і свята, моя ти Україно,
        лише тобі карать нас і судить
        Нам берегти тебе, Соборну і єдину
        І нам твою історію творить!
 
 
              21 січня у нашій бібліотеці проводилась історична година "Ми - діти свого народу"приурочена Дню соборності України.  Запрошений історик Микола Іванович Ткач розповів присутнім про історичні події, які відбувалися того часу, під кінець він запропонував прослухати січові пісні та козацький марш.
             Голова села Людмила Іванівна Романюк привітала зі святом і наголосила, що Соборність України - це найвища цінність українського народу, яку потрібно берегти. 
 
       Ті вікопомні історичні події сформували підгрунтя для відродження незалежної соборної демократичної України та утвердження національної ідеї.
        У розмаї жовто-синіх знамен 22 січня 1990 року наші сучасники поєднали живим ланцюгом Схід і Захід України.
 
 
      Віримо, що територіальна цілісність України, скріплена кров`ю мільйонів незламних борців, навіки залишатиметься непорушною. Ми маємо бути свідомі того, що лише в єдності дій та соборності душ можемо досягти величної мети - побудови економічно й духовно багатої, вільної й демократичної України, якою пишатимуться наші нащадки.
      Сердечно бажаємо вам, шановні відвідувачі блогу, міцного здоров`я, щастя, добра, миру, злагоди і глибокої віри у гідне майбутнє рідного краю та України !
  
 

 
  
 
 

 
 
 

Із минулого - в сьогодення. "Трембіта".

Трембіта

У різноманітніших історичних працях, художній літературі та енциклопедіях це слово, де про нього згадують, пояснюються дещо по різному. Але всі ці пояснення в основному зводяться до одного, що трембіта, ще старовинний народний музичний інструмент, який створений людьми, що проживають у Карпатських горах, на Верховині й, зокрема, на Гуцульщині. Коли вперше зазвучав голос трембіти, хто і як її зробив, ніхто як слід тепер не може цього сказати. Однак, уже майже 200 років тому про неї писав священик із Жаб’є (тепер смт. Верховина Івано-Франківської області) Софрон Витвитський у своїй праці «Про гуцулів». Ця згадка була пов’язана із проводами худоби на полонини, урочистість, звана тоді полонинським ходом. Свято проводів починалося тоді, коли на схилах Чорногори розтавав сніг і починала зеленіти трава. Тоді на Гуцульщині по обох схилах Карпат була велика радість. Зранку і до пізньої ночі 8-10 днів над горами чулися веселі голоси трембіт. На грунях цими звуками вівчарі також підганяли овець, щоб швидше дістатися полонин.
Станіслав Вінценз, француз за походженням по батьківській лінії, який народився і виріс у с. Криворівня, що на Галицькій Гуцульщині у своїй книзі «На високій полонині» (виданій у 1936 році), вступ до неї присвятив трембіті. Він писав, що старовіцькі перекази заповідали таке: «Бери на трембіту суху смереку, обдерту громом, громом відпокутувану. Виріж з неї трубку, тісно об’яжи ликом берези з-під водоспаду, від піни і шуму». Далі так пояснює: «Аби трембіта мала силу і гучність грому! Водою виграна, нехай наслухається всіляких таємниць від вод, народжених в лісах. Нехай вона захоплює, хай зв’язує як вода».

понеділок, 21 січня 2013 р.

Із минулого - в сьогодення. "Свята зимового циклу".

    Наш історик - краєзнавець Микола Іванович Ткач продовжує надавати нам цікаві публікації та власні матеріали, з якими ми  будемо Вас ознайомлювати у нашому блозі.
                  
                                                  "Зимові свята в Трибушанах"
                                                              Різдво Господнє
         Різдво Господнє, тобто Боже народження (Ісуса Христа),  в Трибушанах тепер с. Ділове в давнину осібно святкували тим, що на на Святий вечір перед вечерею кожний газда робив по одному пострілові. У сам день Різдва Господнього, після святої служби всі приходили до священника. До хати (парафії) насамперед ішов дуже страрий гуцул з бідного стану і вітав панотця поцілунками у руку і в праве ремено. Жінки чекали на ганку, а чоловіків священник частував, як правило, горілкою з медом і калиною; закуска, якщо не йшлося про гонор, - чисто символічна. Молодь під музику танцювала, а потім церковні братства ходили селом і колядували, а також співали, грали, танцювали і гостилися, хто як міг. Назбирані гроші обертали на покриття різних церковних видатків, на світло (свічки) чи образи. Колядки у них, як правило, були імпровізовані, де кожен зворот закінчувався словами: Ой дай Боже !". Колядок, співаних на долах, гуцули не мали.
         Зимовий цикл , крім Різдва, обіймав Новий Рік, Водохрещі і всі дні межи ними, що називалися дванадцяткою або свєтками (малими святами), в часі яких не можна було робити ніяких тяжких робіт, особливо прясти.
        У деяких околицях на Святий вечір розпалювали святий вогонь (ватру) через тертя двох патиків і піддержували його всю ніч, а подекуди й усю дванадцятку, при чому не сміли закурювати з нього піпи. Се могло вказувати на первісне жертовне значення вогню, якого не можна було вживати для особистої користі. На Святий вечір вносили до хати солому, яку потім спалювали і називали дідом або дідухом. Се, мабуть, персоніфікація зими і спалення "діда зими", очевидно, було зв`язане з перемінами, що наступали тоді в природі. До святвечерової вечері, що складалася з символічного числа (дванадцять) страв, запрошував господар також деякі сили природи : мороз, хмару, бурю, градівників, чорнокнижників, планетників, медведів, вовків та лисиць, а коли ті не з`являлися, заклинав їх, щоб вони так само не являлися цілий рік та не спричинювали ніякої шкоди. З кожної страви господиня відкладала по ложечці в окрему мищину, яку лишали на вікні, аби душі небіжчиків накормилися та пам`ятали Святий вечір. Вводили також на хвилю до хати худібку, щоб вона в господарстві  так не не переводилася, як ті свята не переводилися ніколи. В різдвяні свята діялися різні чудеса : в опівночі говорили звірі і хто підслухав їх бесіду, міг її порозуміти; тоді горіли сховані скарби, а вода в річках перемінювалася у вино.
        Опівночі Нового року отворялося небо, хто се зобачить, то чого не попросив би в тій хвилі, все йому сповнювалося. Або, хто хотів побачити небо, той мусив при першій звізді вмочити ноги у проруб і чекати до 12-ї години. Злі духи , вважалося, у "дванадцятку" мали велику силу і могли людям багато спричинити лиха, коли не знали способу, як зло відвернути. Заразом та пора була дуже добра для всякої ворожби, тоді найкраще вивідуватися про свою долю.
         Різдвяеий цикл свят був приурочений відродженню нового сонця, що відтоді починало щораз вище підноситися  і тепліше пригрівати.
          Цікаво відзначали гуцули свято йордана (свято хрещення Ісуса Христа Іваном Хрестителем у річці Йордан на Близькому Сході). У горах священники, зазвичай, святили воду у Божім храмі, а в урочистий день - над рікою. Після того, священник занурював ручний хрест у воду, всі набирали її у малі зграбні коновки і обмивали собі обличчя, навіть якщо на дворі був великий мороз. Потім усі ставали так, аби панотець міг кожного покропити йорданською водою. Ледве священник встигав покропити, як усі, хто мав пістолі, стріляли в гору. Постріли лунали доти, доки душпастир не повертав до свого помешкання.

                                                                                                                   історик - краєзнавець
                                                                                                                  Микола Іванович Ткач
                                                                                                      
                 

четвер, 17 січня 2013 р.

Із минулого - в сьогодення. "Зима крокує - свята дарує". Водохреща.

          
     
      Хрещення Господнє — третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке православні  відзначають 19 січня, тому збігається зі святом Богоявлення, однак ці свята слід розрізняти. Народні назви свята — Йорда́на (або Ордана), Водохреща.
      Із Хрещенням Господнім пов'язують хрещення на Йордані Христа. Коли Ісус Христос досяг 30-річного віку, він прийняв хрещення в річці Йордан. Вийшов на берег, а з небес почувся голос Бога-Отця, який назвав Ісуса своїм Сином. І на нього зійшов Святий Дух в образі голуба. Звідси ще одна назва — Богоявлення. Православні вважають, що саме це свято засвідчує таїнство Святої Трійці. Адже в цей день, за християнським вченням, з'явився Бог у трьох іпостасях: Бог Отець — в голосі, Син Божий — у плоті, Дух Святий — у вигляді голуба.    
Вважається, що на Водохреща, з опівночі до опівночі, вода набуває цілющих властивостей і зберігає їх протягом року, лікуючи тілесні й духовні хвороби.
    В цей день у всіх містах і селах, де є церкви, святять воду. Віддавна в народі освячену на Водохреще воду вважають своєрідним спасінням від багатьох недуг. Її дають пити тяжкохворим, нею освячують храми, домівки і тварин. Залишається загадкою той факт, що вода з Водохреща не псується, не має запаху і може зберігатися протягом року. Дехто схильний вважати, що цьому сприяє срібло від хреста, який священик занурює в воду під час обряду. Проте ця думка є помилковою, оскільки не завжди у воду занурюють срібний хрест, а використовують дерев'яний чи з будь-якого металу, а вода все одно роками не псується.
    Напередодні Водохрещі святкується «Голодна кутя», або другий Святий Вечір. Увесь цей день віруючі люди нічого не їдять — постять. Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря, на вечерю подають пісні страви.    

     Вранці у церкві відбувається Богослужіння. По Богослужінні весь народ іде процесією на річку освячувати воду.  До річки на Водохреща йдуть усі: старі, молоді і діти.
    Після недовгої відправи священик занурює в ополонку хрест, а в цей час люди голосно співають: «Во Йордані крещающуся Тобі, Господи...»  Від найдавніших часів християнська церква вважає освячену Йорданську воду за велику святість.
 
   
 
      Віра в добро і справедливість, життєвий оптимізм допомагають людині більше, ніж будь-що інше. І ми маємо надію, що цьому сприяють також віковічні звичаї та традиції нашого народу.


пʼятницю, 11 січня 2013 р.

Із минулого - в сьогодення. "Зима крокує - свята дарує". Старий Новий рік.

     Якби це не звучало дивно, але українці двічі святкують новий рік – 1 січня – за новим стилем, і 14 січня – за старим.
      13 січня за Юліанським календарем – переддень Старого Нового року, в українській традиції – це ще й свято Маланки, яке передує другому празнику різдвяного циклу – Василю. 
        Загалом переддень Старого нового року – це час магії і ворожінь.
        Вважалося, що святочні ворожіння в ніч з 13 на 14 січня завжди збуваються. На особливу увагу цього вечора заслуговують дівочі ворожіння. Що лише не робили представниці слабкої половини, аби взнати, що ж готує їм капризна доля. Спробуйте, хоч би таке: перед сном покладіть під подушку гребінець, при цьому примовляючи: «Суджений мій ряджений, розчеши мені голову!» Той, хто уві сні чесатиме голову, той і буде Вашим судженим.
     А в  нашому селі дівочі ворожіння проходили так :  сходилися дівчата до когось із подруг, кожна з них ліпила свого вареника. Потім виставляли всі вареники підряд і впускали кота. Чий вареник  кіт з`їдав, та дівчина вийде щасливо заміж; чий тільки відтягнув і лишив - ту дівчину хлопець зрадить.
   Особливо багаті новорічні обичаї у гуцулів , як, "видавання заміж", умивання грішми, тощо. Звичай умивання грішми зберігся в нашому селі й до сьогодні : вранці на Василя вся родина умивається грошима, щоб достаток був у хаті.
     Існує повір’я, що після вечері треба обов’язково зайти до сусідів і попросити один в одного прощення за можливу провину, щоб Новий рік зустріти в мирі і злагоді. Також наші предки вірили, що якщо вийти опівночі надвір, то можна почути, як Новий рік проганяє Старий.
     А вже на сам Старий Новий рік – 14 січня, вранці діти  ходять від хати до  хати і віншують такими словами :                     
                                         Вінчуємо, Вас, чесні газди:
                                         щастям, здоров`ям,
                                         з цим Новим роком.
                                         Цей рік, ізкінчати,
                                         ще найкращихся діждати,
                                         на многая-благая літ. 
 



                                                  Також у день "старого" Нового року Церква відзначає пам'ять   Святителя Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської. Виховувався у благочестивій сім'ї своєю бабусею Св. Мокриною. Після навчання в Афінах прийняв святе хрещення в Єрусалимі. Згодом повернувся до Кесарії, де 362 р. прийняв сан диякона, а пізніше був висвячений в пресвітери. По смерті Євсевія Кесарійського Василія Великого обрали архіпастирем Кесарії. Написав чимало церковних молитов та душеспасительних книг. За свої духовні подвиги отримав дар зцілення і молитвою вилікував багатьох важкохворих. Піклувався про бідних і немічних, яким влаштував спеціальний притулок - названий Василіадою. Сам же вдягав скромний одяг і вживав лише хліб, сіль та воду. Помер Василій Великий 1 січня (старий стиль) 379 р. на 50-му році життя. За переказами, нетлінні мощі Василія Великого було перевезено до Риму в Італію.
     Люди вважали, що на Новий рік до оселі приходить Доля людини і поселяється в якійсь тварині чи речі, а тому пильно стежили, щоб "злий" не зашкодив цій Долі. Тому й щедро викупляли те, що "пропало" та нічого нікому не давали чи позичали (окрім колядників та посівальників). Всі намагалися бути радісними, веселими і добродушними.
    А в загальному, свято Нового Року - це свято надії і віри у краще майбутнє!!!

                              "Вінчування в нашому селі, яке передається з роду в рід"

1.Розвіялися буйні вітрови
   По всім дворови Нового рока пригнали.
2.Встань газдо горі Новий рік в дворі
   Пускай Старий рік, тримай Новий рік, до себе.
3.Встань газдо горі не протягайся
   Новому року з нами кланяйся, подь з нами.
4.Вінчуємо Вас, цим Новим роком
   бисте щасливі за кожним кроком, цілий рік.
5.Ой, дай Вам, Боже- багато грошей,
    На вашім полі врожай хороший, вінчуєм.
6. П`ять возів сіна і три отави
    Щоб були ситі ваші корови, на весь рік.
7. Ой, дай Вам, Боже- жита, пшениці
     Щоб було на  рік на паляниці, до сита.
8. А, вам газдине, повно у скрині
    масла, сметани тай солонини, на весь рік.
9. А, вам кухарки, повні горшки
    Щоби шкребтали тай дна не найшли, ніколи.
10. Ой, дай Вам, Боже- несучі кури
      Бистеся збули всякої жури, на весь рік.
11. В хату пускайте, горівки дайте
      Нас пожалійте, вночи ходящим, давайте.
12.Припріт драбину по солонину
     А ще найвище по ковбасище, в закуску.
13. Ми не прийшли до Вас горівку пити
      Але ми прийшли Вас навідати, на весь рік.
14. Ой, дай Вам, Боже- в городци зілля
      А в Вашу хату файне весілля, вінчуєм.
15. Ой , дай Вам, Боже- в городци м`ятя
      А в вашу хату файного зятя, вінчуєм.
16. Ой, дай Вам, боже- в городци ліску
      А в вашу хату файну невістку, вінчуєм.
17.Ой, дай Вам, Боже- в городци рьиску
      А в вашу хату скоро колиску, вінчуєм.
18. Ой, дай Вам, Боже- в городци бзину
       А в вашу хату скоро дитинку, щей файну.
19. А за цим словом будь, газдо, здоров
       Бо ми ідемо горі дорогов...
     
        


  

пʼятницю, 4 січня 2013 р.

Із минулого - в сьогодення. "Зима крокує - свята дарує". Різдво Христове.


Нова радість стала,
Яка не бувала
Над вертепом звізда ясна
Увесь світ засіяла…


7 січня особлива духовна радість обіймає кожного з нас, бо цей день – незвичайний. Ми прославляємо одну з найвеличніших подій Священної історії щирим і сповненим радості привітанням: „Христос рождається – славіте Його!”

     Православна Церква починає святкувати Різдво Христове в ніч з 6-го на 7 січня по новому стилю.  Вечір 6 січня - Різдвяний святвечір, переддень, навечеріє Різдва, зване також Коляда.
     Найголовнішою стравою на столі цього вечора є, безумовно, кутя. Рецептів її приготування існує декілька. Різдвяна кутя готується з пшениці, меду, горіхів та ін.  Різдвяну кутю готували пісною, цей звичай зберігається і до цього дня.
   У Різдвяний святвечір не прийнято було їсти до першої зірки - на згадку про зірку віфлєємську. У церквах у вечірній час йшла урочиста служба, а ті, що не пішли на богослужіння готувалися до сходу зірки вдома. У селянських сім’ях в очікуванні зірки всі разом читали вечірню молитву, старші розповідали дітям про народження Ісуса Христа
. Таким чином виховувалася в дитині пошана до звичаїв і традицій.
   Поступово закінчується вечір і наступає чарівна різдвяна ніч, під час якої не можна спати, бо все щастя проспиш. Проте навіть при великому бажанні заснути просто неможливо - церковні дзвони, ватаги колядників створюють урочисто-святкову гаму звуків. Обряд колядування досить давній - він походить іще з дохристиянських часів, коли наші пращури вшановували Сонце святом Коляди. Найбільше серед колядників зустрічаються діти, і це зрозуміло. Колядувати і заходити першими до оселі господаря в день Різдва можна лише хлопцям, які, згідно із звичаєм, несуть в домівку мир та спокій.
     У ці святкові дні - від Різдва Христового і до Водохреща - у так звані Святки, нам слід замислитися над тим, що і життя наше повинно бути святим - подібним до життя Спасителя нашого Ісуса Христа. Адже Він і прийшов у цей світ саме для того, щоб ми, дивлячись на приклад Його любові і милосердя, в усьому були подібні до Нього.
              Христос народився! Славімо Його!
 
                                                          Діловецькі "бетлегеми"