середа, 11 липня 2012 р.

Із минулого - в сьогодення. "Перекази та легенди рідного краю"

       В бібліотеці було проведено урок народознавства "Перекази та легенди рідного краю". Метою уроку було уточнити розуміння про рідний край, сформувати понятття про рідне село, як частину Батьківщини. Ознайомити з легендами, що пояснюють походження не тільки назви села, а й гір, що його оточують, про гуцулів, які поселилися в цих дивовижних місцях.
    Декілька легенд з якими були ознайомлено присутніх, представляємо і вашій увазі:

                                         "Легенда про Трибушани"
     Колись на місці села була зелена долина. Сюди час від часу із-за головного хребта Карпат три вівчарі приходили випасати овець. Однієї не досить пізньої осені їх застав сніг, не давши можливість повернутися з вівцями додому. Довелося з ботейем зимувати  в цій долині.
     Весною Тиса від танення снігу стала повноводною. Люди на дарабах спускалися у Коштіль та Солотвино за сіллю. Побачили вони вівці і захотіли їх купити. Вівчарі були молодими, здоровими й веселими хлопцями, жартуючи сказали, що продадуть вівці лише тоді, коли їм приведуть гарних дівчат.
      Незабаром покупці привели із собою дівчат, які дуже сподобалися вічарям.Згодом вони побралися і стали жити на цій долині. А так, як три вівічарі були братами Бушанами, то люди місцевість, а пізніше і село стали називати Трибушанами.



                                      "Легенда про Карпати"
      Карпати - це найвищі гори України. Це її краса і гордість. У горах беруть початок річки : Дністер, Старий, Прут і наша річка Тиса.
      Кажуть, що назва Карпати походить від давньослов`нського слова харбат, тобто "хребет,гірський ланцюг". У прадавні часи на нашій території жили                                               племена карпів. Можливо, що від   імені цього давнього племені і дістали гори назву Карпати.     

                          
                       "Легенда про гору Попіван (Піп - Іван)".
            У сиву давнину, коли у нашому селі побудували церкву, сюди прийшов молодий піп,на           ймення Іван. Одного разу, у саму Петрівку, вони вирішили піднятися в гори. Вийшли на невеличку поляну.Сіли і почав піп попаді говорити милі слова. Він хотів почути від неї прмємні слова і спитав чи любить вона його. Марічка, яка виросмла в горах,порівняла свою любов з теплим вітром. Вона відповіла, що любить його так, як вітер у Петрівку. Люблячий піп-Іван не зрозумів таких слів і вбив її.а тіло сховав у криниці.
         Розлючений,скривджений піп піднявся далі в гори.Серце його було наповнене злістю, обманом. Він не йшов, а майже біг. Сонечко по літньому припікало. Піп не зчувся. як вийшов на саму вершину гори. Весь був мокрий, знесилений, страшно хотів пити. І тут повіяв теплий з прохолодою літній вітерець. І попові так стало враз приємно, коли вітер обкутав його з усіх сторін. І він лише тоді зрозумів, що вітер буває жаданим, потрібним. Іван коли зрозумів, що Марічка його любила і правду сказала. Не витримав він такого горя і скочив з високої гори. Цю гору, де трагічно обірвалося життя молодих людей, люди назвали Попіван.

                                   "Легенда про гору Говерла"
    Було це за часів Олекси Довбуша, який часто ходив із своїми побратимами по мальовничих горах. Одного разу задумався славний опришок: яка ж гора найвища у наших Карпатах? Дізнатись про це попросив свого вірного товариша Штефана Сандоворського. Той, походивши вершинами гір, таки визначив найвищу, котра піднімається над усіма горами і назвав її Говерлою від слів "гори вершить". Так і залишилася ця назва до наших днів, хоча іноді в давнину її ще називали Великою Говерлою.

    В рамках цього уроку в нашій бібліотеці проходить виставка робіт вишивальниці Бузі А. Ю.




       

Немає коментарів:

Дописати коментар