понеділок, 22 травня 2017 р.

Відомі люди

Руснак Анастасія -
сільський громадський активіст
            Руснак (в дівоцтві Борис) Анастасія Петрівна народилася 20.01.1930 року в с. Требушани (тепер с. Ділове) на Рахівщині за Чехословаччини.  Батько, Борис Петро, працював на лісорозробках, а мати, Анна (в дівоцтві Митрюк), займалася домогосподарством. Зростала молодшою у багатодітні сім’ї, адже у батьків їх було семеро. Тому їй часто навесні й восени доводилося випасати домашню худобу, влітку носити молоко з полонин і заготовляти сіно для корівки та овечок,адже старші брати й сестри вже працювали на роботі. У сім років батьки віддали її в перший клас сільської державної народної школи ще за Чехословаччини, а в другому класі вже вчилася за Карпатської України, де вчителями були Мешко Ельвіра Андріївна та Мешко Юрій Юрійович. 

   З приходом мадярів вчитель на прізвище Гегедеш вчив її говорити й писати на угорській мові, але з початком війни заняття почали проводитися нерегулярно. Семирічку закінчила вже за радянський час, а потім через певний період продовжила навчання у вечірній школи сільської молоді, яка діяла на базі Діловецької середньої школи. Далі здобувала освіту у Мукачівському сільськогосподарському технікумі на відділенні бухгалтерів, яке закінчила з відзнакою.
     Свою трудову діяльність розпочала восени 1945 року писарем і рахівником місцевого сільського комітету, а з 1946 по 1955 рік працювала секретарем Діловецької сільської ради. У 1955 – 1969 рр. займала посаду голови сільської ради,  на яку обиралася сім виборних строків, після чого сама склала повноваження. З 1969 року працює завідуючою відділом кадрів, а потім інженером-нормувальником Рахівського мармурового кар’єру. У 1985 році вийшла на пенсію. Її загальний трудовий стаж становить майже 42 роки.
   За період роботи головою в сільській раді у Діловому побудовано будинок культури  і нове приміщення лісництва та підвісний міст через річку Тису, в центральній частині села прокладені тротуари, у 1967 році встановлено Обеліск Слави загиблим односельчанам у Другій світовій війні, протягнуто лінії електромережі у  будинки сільських жителів, реконструйовано центральне приміщення середньої школи  і діти почали вчитися в одному корпусі, яких раніше було сім. Також закладено початок телепередач, яке організовував її син Ярослав, під час чого отримав тяжку травм голови і у 1979 році помирає. Для допомоги виконання згаданих робіт, а також по заготівлі кормів для колгоспної худоби, організовує сотні суботників до участі яких залучає як працівників сільської ради так і населення села.
    Разом з чоловіком, Руснаком Степаном Івановичем, який працював у правоохоронних органах, виховали трьох дітей. Крім згаданого Ярослава в їх сім’ї виріс, а з часом змужнів, ще один син, Іван Степанович, який тепер у званні генерал-полковника займає посаду першого заступника Міністра оборони Збройних Сил України, а дочка Оксана протягом багатьох років, здобувши вищу освіту, працювала за фахом інженера-будівельника.
      З часу виходу на пенсію організувала церковний хор при сільському храмі Успіння Пресвятої Богородиці і час від часу навідується в сільську раду з метою надання порад для поліпшення тих чи інших сторін життя в селі та вирішення інших назрілих проблем. Також у міру своїх сил і здоров’я постійно порається по господарству вдома.
За успішну діяльність неодноразово оголошувалися їй подяки, нагороджувалася багатьма грамотами, медаллю «За трудову доблесть» та орденом «Знак пошани».

Микола Ткач – історик, краєзнавець

Немає коментарів:

Дописати коментар