неділя, 1 лютого 2015 р.

Маловідомі факти історії Рахівщини



Промислові, господарські та транспортні об’єкти на Рахівщині у 1930 році

За переписом 1930 року на Рахівщині за Чехословаччини, крім окружного державного заготівельного управління та 8 лісних управ (лісництв), діяло ще 47 промислових, господарських та транспортних об’єктів.

Найдавніше із промислових було добування солі у Солотвині. Солоні джерела та озера, запалі ями та провалля у багатьох місцях є свідченням про минулий солевидобуток. У стародавніх соляних шахтах знайдено римські монети ІІ-IV ст. н. р. Вони свідчать про торгівельні стосунки з римлянами. Але про добування солі у більш давніші часи свідчить розташоване в урочищі Читатя городище ІХ-VI ст. до н. е., очевидно жителі якого так довго не змогли б там прожити без солі. Але люди поблизу одного з найдивовижніших мінералів, який в давнину прирівнювався до золота і був валютою, із-за якого часто велися війни,могли проживати із незапам’ятних часів. Документально підтверджено, що у 1778 році на місці добування солі була закладена копальня «Крістіна», через 3 роки «Вайтех», а у 1789 р. – «Мікулаш» («Мікловші») і «Кунгута» («Кунігунда»), пізніше ще й інші, які постійно поглиблювалися і розширювалися. У 1930 році сіль добували на копальнях «Франтішек» («Ференц») і «Людвіг», у яких глибина від поверхні до їх дна досягала від 140 до 157 м.

 

У Кобилецькій Поляні з 1775 року працювало чавуноливарне, а з 1870 р. – металообробне підприємства, де виробляли лопати, кирки, цапіни, мотики та інші знаряддя праці. У селі працював деревообробний завод, зокрема, серед інших виробів тут будували на продажу дерев’яні будиночки у гуцульському стилі, яких у розібраному виді перевозили спочатку вузькоколійкою, а далі звичайною залізницею у Словаччину, Чехію та інші місця, які потім на новому місці заново збирали.

З 1868 р. у Великому Бичкові почав діяти лісохімічний завод сухої дистиляції деревини «Клотильда», на якому з букової деревини виробляли спирт, метан, денатуратну олію, ацетон, ацетан, кетон, сирий оцет, оцтову кислоту, вапняковий октан, деревне вугілля, дьогть, смоли, аміачну соду тощо. Недалеко від лісохімкомбінату на цегельному заводі випалювалася цегла. В Требушанах (тепер с. Ділове) у другій половині ХVIII - на початку ХІХ століть діяла чавуноливарна мануфактура. Тут до 1925 р. був скляний завод, де вироблялося плоску і дуте скло; з 1930 р. робили бочки.

1930 році на Рахівщині діяв лісосплавний комплекс, який тоді у Богданській і Ясінянській долинах складався з 9 гатей , хоча загальна їх кількість протягом лісосплаву за декілька століть становила до 20. По річці Тиса кожної середи і суботи пливли бокори і дараби протягом 5-6 місяців щороку. Денна пропускна спроможність повноводної річки, наповнювана водами гатей, сягала від 100 до 150 плотів, і, ті, що допливали до Великого Бичкова зупинялися на великій пристані (портоши). Тут вони формувалися у великі бокори протяжністю від 50 до 100 м., які називалися «клондайками», і, окремі з них керовані відважними бокорашами пливли далі тижнями, а то й більше, аж до Сербії, де Тиса впадає в Дунай. І так десятки, а той сотні тисяч м3 цінної деревини щорічно сплавляли по воді для будівництва міст, заводів, фабрик, житлових будинків у Центральній і Південно-Східній Європі, що допомагало їм більш активно розвиватися.

В окрузі працювали 13 лісозаводів, 5 з яких були на території с. Богдан, у кожному населеному пункті діяли млини (статисти їх не вказали), у Рахові і Требушанах були вапнякові кар’єри, у Ясінях добували нафту, а у Рахові віднайшли залізний колчедан. У Квасах, на полонині Квасівський Менчул, працювала державна станція по переробці молока на сир. Рахів, Ясіня і Требушани мали свої електростанції, хоча такі мали буди і на шахтах Солотвини та лісохімзаводі Великого Бичкова. Бензозаправні станції діяли у Рахові, Ясінях, Великому Бичкові та Солотвині. У Рахові, з філіалом у Богдані, функціонувало господарське об’єднання, яке, в першу чергу, охоплювало полонини. Його працівники, серед іншого, закріплювали їх за населеними пунктами, визначали де мають випасатися вівці, корови, бики та інша худоба, здійснювали догляд за високогірними пасовищами, станом доріг до них тощо.

На Рахівщині на кінець 20-х років ХХ ст. було десять транспортних об’єктів. Мова тут, в першу чергу, іде про залізничні станції у Требушанах, Рахові, Білині, Квасах, Ясіню, Зиміри і Берлебаші, яку теж під час перепису статисти забули вписати. Найважливішою з них була станція у Ясінях, де знаходилося депо с усім необхідним обладнанням для ремонту паротягів і вагонів, де формувалися потяги по маршрутах: Ясіня – Сігет, Ясіня – Братислава, Ясіня – Прага, Ясіня – Львів, Ясіня – Чернівці та ін. Також у 1930 році діяло автобусне (омнібусне) сполучення між Раховом і Богданом, де і діяли відповідні станції.

Микола Ткач – історик.

 

Література

1.     Достал Ярослав. Підкарпатська Русь (Закарпаття періоду Чехословацької Республіки: 1919-1938 рр.). Путівник-довідник. Ужгород, 2014.

2.     Історія міст і сіл. Закарпатська область. Ужгород, 1969.

3.     Подкарпатская Русь, за годы 1919-1936. Ужгород, 1936.

Немає коментарів:

Дописати коментар