Із минулого - в сьогодення. "Гуцульська республіка"

Гуцульська Республіка з центром у Ясінях – унікальна сторінка державотворення, що яскраво засвідчила одвічне бажання закарпатських гуцулів жити разом зі своїми братами по східний бік Карпат.

         Промінчики волі для гуцулів ясінянської долини засвітили у 1918 році, коли 1-го листопада утворилася Західно-Українська Народна Республіка. Під впливом цієї події місцева міліція в Ясінях взяла владу в свої руки. 3-го листопада сюди приїжджає офіцер австро-угорської армії Степан Клочурак, виходець із села, який і став командиром самоорганізованого військового загону і міліції. Було роззброєно жандармерію й угорську прикордонну охорону, а самих угорців, носіїв цієї зброї, відправили додому. До 5 листопада вся територія Ясіня і його околиці були повністю звільнені.

         Щоб завершити організаційну структуру нового державного утворення, 8 листопада 1918 року було скликане віче ясінянських гуцулів та гуцулів навколишніх сіл, в якому взяли участь понад 3 тис. чоловік дорослого населення. На вічі проголошено «возз’єднання гуцулів з Україною». Тут же обрали «Українську Народну Раду в Ясіню», у яку увійшло 42 чоловіка, а також представники і від єврейської та німецько-угорської общин. На закінчення віча головою Української Народної Ради одноголосно обрано Степана Клочурака (молодшого).

         Після віча відбулося перше засідання Ради, де присутні склали присягу на вірну службу ясінчанам. Вони також обрали президію Української Народної Ради, яка уповноважила Степана Клочурака та Івана Климпуша негайно поїхати до Станіславова і передати рішення ясінянського віча про з’єднання із ЗУНР, що ними було зроблено. Для закарпатських гуцулів здійснилася віковічна мрія багатьох поколінь. Сонце волі й свободи засяяло над гуцульськими граждами на повну силу.

Проте ця радість у скорому часі затьмарилась, бо 22 грудня 1918 року до Ясіня прибув угорський батальйон гонведів. Владу угорців було відновлено, але вона проіснувала недовго. Наступне повстання тут відбулося в ніч із 7 на 8 січня 1919 року. Під час різдвяної коляди Степан Клочурак з чільними представниками Ради – братами Іваном, Василем та Дмитром Климпушами, Дмитром Німчуком, Михайлом Сабатюком та своїм батьком Степаном – вирішили скинути угорську владу. Таємно зібрали 86 озброєних гуцулів – членів Гуцульської Національної оборони (регулярного війська) у вигляді колядників, до яких долучилися 23 старшин та вояків Української Галицької Армії, що прибули з Коломиї. У ту ж ніч 109-членний загін повстанців без людських жертв (були тільки поранені) роззброїв 620 угорських військових (разом з командиром – полковником та ще чотирма офіцерами) та прикордонну поліцію, захопив прикордонну станцію, митницю і всі інші установи села. Всіх полонених відправили в Угорщину.

Наступного дня – 8 січня – в повному складі зійшлася в Ясінях Українська Народна Рада, яка проголосила Республіку, яку пізніше назвали Гульською. Тут же було ухвалено мобілізацію добровольців до народної оборони і був складений «план визволення всього Марамороша». Про ці події кур’єром теж було повідомлено уряд ЗУНР.

У перші дні після проголошення Гуцульської Республіки, її військо збільшилося до 424 чоловік, з яких багато було вояків з Української Галицької Армії, зокрема сотня з Косова під командуванням Миколи Саєвича, чота з Коломиї під проводом Білецького. На всі посади державної адміністрації в Ясінях знову повернули місцевих людей. Українська мова стала офіційною мовою Республіки. Нею користувалися всі військові частини, велося навчання дітей у школах.

Щоб запобігти окупації румунами головного міста Марамороського комітату – Сеготу, 13 січня 1919 року військо Республіки двома групами (потягом і возами) вирушило вниз по Тисі й 16 січня майже без бою визволило його.  В гуцульській армії вже нараховувалось до 1100 вояків, з яких майже половину становили галичани, що «без відома уряду Західної України» прибули на допомогу повсталим. Однак, добре озброєна і навчена румунська дивізія оточила місто і, хоч гуцули хотіли залишити його без бою, вони почали їх розстрілювати, у результаті чого 18 гуцульських вояків було вбито, 39 поранено, до 700 потрапило в полон.

Після цього неуспіху уряд ЗУНР відкликав свої відділи із Закарпатської Гуцульщини, не бажаючи, у важкий для нього час, вступити в конфлікт з Румунією та Угорщиною. Залишки гуцульського війська відступили до Ясіня. Слідом румуни захопили Великий Бичків і Требушани (тепер с. Ділове). У Рахові було створено угорсько-німецьку поліцію, яка захопила владу. Така ж поліція зорганізувалася і в Ясінях, теж з метою встановити свою владу. Степан Клочурак з невеликим загоном перейшли на галицький бік, але 5 лютого гуцули знов здобувають Ясіня і почалося формування нового війська. Це свідчить, що Гуцульська Республіка не припиняла своє існування. Українська Народна Рада продовжувала свою всесторонню діяльність, уважно слідкуючи за ситуацією, що складалася. Всі дороги до села були під контролем місцевої міліції. Крім Ясіня, Республіка утрималась у селах Кваси, Білин, Богдан, Луги, Розтоках та Устьє-Ріках, в яких проживало до 20 тис. чоловік.

Однак, у травні та на початку червня через Требушани й Рахів у черговий раз вдерлася румунська армія, займаючи територію Республіки майже без супротиву, яку нею було повністю окуповано 11 червня 1919 року.

З приходом румун Гуцульська Республіка трималася в горах і біля 5 місяців давала про себе знати збройними виступами. Частина вояків перейшла до УГА, де утворила свою сотню ясінянських гуцулів, які й далі приймали активну участь у визвольній боротьбі.

30 серпня 1920 року Закарпатська Гуцульщина, в тому числі й територія Гуцульської Республіки, повністю увійшла до складу Чехословаччини.

Щодо Степана Клочурака, то він був командантом гуцульського війська і головою Ясінянської Української Народної Ради, який реально виконував обов’язки Прем’єр-міністра, а то й Президента, хоча в жодній історичній літературі, в тому числі й іноземній, крім сучасних публікацій, не згадується про його обрання на такі посади. З метою увіковічення пам’яті у Ясінях його іменем названі вулиця та історико-краєзнавчий музей, на подвір’ї якого Героєві встановлено пам’ятник. У с. Чорна Тиса, де народився С. Клочурак, місцевій ЗОШ І-ІІІ ступенів теж присвоєно його ім’я. По ясінянській долині прокладено туристичний маршрут протяжністю до 10 км, який починається із залізничної станції у Ясінях і закінчується в Чорній Тисі, біля того місця, де стояв будинок Клочураків.

Література

         1.Гори Гуцульщини. Путівник під ред. Анджея Вєльохи. Краків, 2006.

         2.Домашевський Микола. Історія Гуцульщини. т. ІІІ. Чікаго, 1986.

         3.Клочурак Степан. До волі. Ужгород, 2009.

4.Кущинський Антін. Закарпаття в боротьбі. Буенос-Айрес, 1986.

5.Мушинка Микола. Лицар волі. Ужгород, 1995.

6.Поп Иван. Энциклопедия Подкарпатской Руси. Ужгород, 2006.

7.Приручни Словнік Научни. Прага, 1963.

8.Самчук Улас. Гори говорять. Чернівці, 1934.

Текст всіх восьми природних, історичних та пам’ятних місць Закарпатської Гуцульщини написав

                                                                    Микола Ткач – історик.