Відомі люди

Анна Кабаль-Говерлянка – поетеса і педагог

Вже понад 30 років вона живе в чеській Празі зі своєю дочкою Сніжаною і двома онучками Олеською і Світланкою-Сніжанкою, яких любить великою любов’ю доброї матері-гуцулки. Ніколи не згасає в її серці й любов до отчого краю, до рідної їй Рахівщини. У своїх віршах поетеса по-народному просто і сердечно відтворює красу буття гуцулів з їх гірською чесністю, правдою і волелюбністю. І відданість матері й батькові, людям, Батьківщині і Господу Богу.

Народилася Анна Кабаль 9 серпня 1938 р. за Чехословаччини в хатинці лісоруба с. Видрички, що біля рахівських Богдана, Лугів й Усть-Говерли, неподалік і сама красуня Говерла. Дитячі її літа, як і сестричок й братів, а всіх їх, діток, у родині Фрозіни та Василя Кабалів було десятеро, пройшли у рідному селі. Серцем сприймала материні пісні-коломийки та легенди-бувальщини про гуцулів-борців за волю, честь і злагоду на рідній землі. Неодноразово побувала вона і на обрядово-мистецькому святі Іван-день, яке гуцули проводять щороку своєрідно й урочисто 7 липня на самій вершині Говерли.

Основи знань за середню освіту Анна Кабаль здобула спочатку у Видричанській восьмирічній,а потім у Богданській середній школах,  далі навчалася на філологічному факультеті Ужгородського державного університету, який закінчила в 1966 році. Університетські ж лекції і практичні заняття з українського фольклору, а й історії збирання та вивчення художньо-своєрідної творчості нашого народу і спонукали її до складання віршів. Одним за одним почали вони виникати з її серця у вигляді віршів-коломийок, а потім, як ліричні, ліроепічні та баладні вірші і гуморески.

Після закінчення університету А. Кабаль протягом 12 років працювала на Закарпатті в різних школах Тячівщини і Рахівщини – в гірських селах Тарасівка, Дулово, Видричка, а найдовше в Діловому. Якийсь час була й завідувачка районним методичним кабінетом у Рахові. Сільські дітки шанували її як «сонячно-усміхнену й милу вчительку».

У 1978 році якось неждано-негадано сталися великі зміни в її житті – це доля так веліла. Вона полишає рідні Карпати з Гуцульщиною – землю їй так милу, й відлітає далеко від матері, до чехів, до Праги. Із судженим чехом стає до шлюбу. Тому з часом під віршами вже з’явився дещо оновлений підпис-псевдонім: Анна Кабаль-Говерлянка, аби ще й так засвідчити свою незгаслу любов до отчого краю, до рідних Карпат.

Роки перебування у златій Празі, яку наша поет-педагог сприйняла любов’ю, стали для неї і роками нелегких випробувань. Аби і тут знайти себе і гідно, достойно йти своїм життєвим шляхом, вона невтомно працює, наполегливо і самотужки вивчає чеську мову та літературу, традиції і звичаї чехів. Навчається в школі вчителів-професіоналів, де успішно складає іспити з чеської мови та літератури, здобуває загальне визнання, титул кваліфікованого «класного педагога». Їй було довірено вести уроки у лінгвістичній школі ім. Франти Кріжка, згодом і в школі шанованого першого президента Чехословаччини Томаша Гаріґа Масарика. Навчала чеських діток російської і української мов, доносила до їх розуміння і красу віршів поетів України, мистецьку своєрідність народних пісень Закарпаття. Її шанують як знаючого і люблячого педагога діти і батьки, колеги по роботі, педагогічно-освітня еліта. Про неї пишуть газети, воздають їй належне, підносять до вершин «Кращого вчителя міста Праги». А журнал «Світ…» вміщує статтю відомої чеської письменниці Дагмар Щетінової під назвою «Друга мати».  Це для чеських школярів і школярок наша рахівчанка-гуцулка, вчителька-поетеса стала матір’ю.

Найперші віршові рядочки почали пробиватися з серця Анночки ще в роки дитинства. Інколи вона зачитувала їх дітям, що сиділи за шкільними партами. Бувало, й знатні співачки сіл Богданської долини переймали їх і на весіллях, хрестинах, вечірках співали як народні співаночки. Але друком перший вірш поетеси під досить запримітною назвою «Ми – за мир! Ми – за любов!» з’явився лише в грудні 1960 р. А далі її поезії, а їх є уже понад 200, не раз друкувалися на шпальтах районної, обласних і республіканських газет: «Зоря Рахівщини», «Молодь Закарпаття», «Радянська освіта» тощо. Друкувалися і в журналі «Дукля» (Словаччина). Посіли своє місце і в літературній Рахівщині – в альманасі під назвою «Гуцуліє – рідна земле», в ілюстрованій книжці «Закарпатська Гуцульщина», збірочці «Сніжинки мої світанкові» та інших. А вірші – ліричні одкровення педагога-поетеси, голосочки її дбайливого серця. Вони щирі, безпосередні, повчальні, часом і настановчі. Возвеличують людську розсудливість, мудрість, а головне порядність і любов – любов до матері і діток, до рідного краю та  України.

Микола Ткач – історик, краєзнавець