Марко Бараболя - одна з найбільш своєрідних постатей у літературному процесі Закарпаття. Без нього годі уявити в усій повноті розвиток письменства на західноукраїнських землях , сутність рис культурного і суспільного життя краю 20-х - першої половини 40-х років ХХ ст. Ім`я гумориста - сатирика було на той час справді популярним. Правда, поколінням післявоєнних читачів художній набуток письменника був майже недоступний. Лише старші віком захоплено згадували (а то й цитували з пам`яті) його дотепні твори, розгублені на сторінках дорадянської преси. А збірочки Марка Бараболі, видані за кордоном - "З - під їдкого пера" (Прага, 1941) і "Тутешняцька губернія" (Братислава - Пряшів, 1970), - до наших співвітчизників майже не доходили. Опубліковані добірки творів сатирика - в антології "На Верховині" (Ужгород,1984) та "Проект автономії" (Ужгород, 1991), - хоч і були скупими, будили інтерес до призабутого письменника.
Доля доробку Марка Бараболі драматична: твори розгублені на сторінках періодичних видань, а частина безповоротно зникла. Тяжкою була й особиста доля талановитого письменника.
Марко Бараболя - псевдонім, під яким увійшов у літературу І. Ф. Рознійчук. Вибір цього національно - колоритного літературного імені зумовлений гумористичною установкою: Марко - від казкової української стихії , а Бараболя - від найпоширенішого овочу в Карпатах, у тому числі й на Гуцульщині, що вважається майже основним хлібом (певно, і похідне за аналогією з гоголівським Бульбою, про що сатирик згадує в одному із творів.
Народився Марко Бараболя 30 квітня 1910 року в гірському селі Трибушани (нині Ділове) Рахівського району. Батько - лісоруб, мати ж поралася по господарстві, на розкиданих схилами смужками землі. У багатодітній трудовій родині (шестеро дітей, із них найстарший був Іван) хлопець ріс жвавим, допитливим, охочим до науки. Тому після закінчення чотирьох класів народної школи його віддали на навчання в Ясінянську горожанську(неповно середню) школу (1920 - 1924). Як згадувала тодішня його однокласниця Василина Божук: Іван був ростом найменший із учнів, виявляв особливі нахили до вивчення шкільних дисциплін, кохався у літературі, любив декламації, був найздібнішим математиком класу.Всіх дивувало: скромний, завжди серйозний хлопець, любив фіглі-жарти".
Пізніше Іван продовжує навчання в торговій академії (училищі) в Ужгороді (1924-1926) та Мукачеві (1926-1928).
П"ять років вітак працював у книгарнях Ужгороду (1928-1931) та Хусту (1931-1932), два роки - у страховій касі робітників у Хусті (1932-1934). Та усе дужче вабила його педагогічна робота. Із квітня 1934 року І. Рознійчук учителює в селах Закарпаття. Спочатку в Шандорові (нині Олександрівка Хустського району); потім- на Рахівщині: в присілках Ясіня: Плитоватому, Зимірі, Лазещині, а закріпивши улюблений фах складанням у 1936р. екзамену на вчительську зрілість - у с. Вишня Апша (нині Верхнє Водяне). Працює він і діловодом шкільного інспекторату в м. Рахові (1936-1937), а там знову коловорот переміщень: Лазещина (1937-1938), Богдан-Луги (1938-1939), шкільний інспекторат у Рахові, Лазещині та с. Лисичеве на Іршавщині (1941-943).
На завершальному етапі війни -13 червня 1943 р. І. Рознійчука забрали до угорської армії, у складі якої з піхотним полком був відправлений на східний фронт. На території Румунії патріотично настроєний учитель переходить на бік червоної армії, де працює перекладачем (справжньою знахідкою для командування було те, що Іван Федорович знав російську, чеську, словацьку, угорську та німецьку мови).
Побутували різні версії щодо останніх днів життя І. Рознійчука. Досить активно і тривалий час ширилися чутки, ніби він живе в Югославії і під чужим прізвищем друкує свої твори. Називали й дальші місця, приголомшуючи політиканів, які заважали повернутися до життя творам письменника.
Майже цілих 50 літ дальша доля Марка Бараболі залишалася невідомою. У наш час із наглухо замкнутих раніше архівних фондів роздобуто матеріали військовополоненого Івана Рознійчука. Вони уточнюють обставини і місце його подальшого перебування: табір військовополонених у Новоросійську, звідки він, захворівши ще в угорській армії на мокрий плеврит, гостру форму малярії та анемію, що розвинулося в туберкульоз легенів, потрапляє у військовий евакогоспіталь, розміщений у станиці Пашковській Краснодарського краю, де і помер 27 липня 1945 року. Йому було лише 35 літ...
Іван Рознійчук учителював у с. Лазещина Рахівського району
Тематика творів Марка Бараболі не така й широка, та життєво й естетично значима. Вона, як і проблематика, зумовлена суспільно - громадськими, культурними та політичними питаннями тодішнього життя. Зате в полі зору Марка Бараболі різні соціальні та професійні сфери - літератори, журналісти, чиновники, політикани, вчені. Широка й амплітуда жанрових рис творів: гумореска, фейлетон, особливо актуальними є сатиричні елементи - іронії, сарказму, пародії; автор успішно залучає форми драматично - комедійної сатири, послання, листів, що засвідчує зв"язок письменника з літературними традиціями. Усе це загострює соціально - викривальний потенціал творів, заряд їх полонізму.
Наскрізним у творчості марка Бараболі є соціальне насичення, Так, крім фейлетонів, у яких основними є соціально-політичні проблеми тодішнього життя на Закарпатті(соціальна і політична безправність, зубожіння, колоніальне становище, національне поневолення, удушення натиском денаціоналізації тощо), в багатьох гуморесках і фейлетонах "розсіяні", наче між іншим, інтонації, деталі соціального змісту, що посилює їх викривальну гостроту, історизм.
Крім тяжкого матеріального становища селян, твори письменника передають затурканість, заляканість, темноту, внутрішню спустошеність особи, культурологічні проблеми.
Найзначимішими в художньому синтезі дійсності є твори Марка Бараболі "Продукція язиков", "Гальо! Гальо! Радіо Кошіце!", "Проект автономії". Кожна з цих сатир за формою різна, хоч пафос і стиль ріднить їх: це не просто осуд, а гнівна нвектива проти людської і суспільної несправедвивості, черствості, деспотизму, тьми. Характеризуючи основний ідейний сенс літературного набутку Марка Бараболі, лауреат Шевченківської премії О. Мишанич слушно підкреслює, що сатирик "висміяв вади суспільного життя на Закарпатті часів панування Чехословаччнини і критикував ренегатство місцевої інтелігенції, антинародну діяльність партій, колоніальну політику уряду тощо". Згадаймо твір "Продукція язиков"- нищівну сатиру на вирішення верховодами мовного питання для закарпатоукраїнського населення.
Насаджуючи політику денаціоналізації і заохочуючи мовну гризню у краї, уряд всіляко зволікав із розв`язанням мовної проблеми. За здійсненими акціями (офіційні ухвали високих інстанцій 1925-1932 років, рішення Академії наук Чехословаччини 1921 року про те, що на Закарпатті проживає більше українців, знов і знов ревізується), все ж не визнавалося, що тут живуть справжні українці і що потребам духовного розвитку відповідає їх рідна українська мова.
В основі твору - засідання комісії Міністерства шкіл, де дебатували питання, якою мовою навчати дітей у школах Закарпаття. Після її відкриття ідеологом чеських правителів, що закликав визначити, "які язік мусі міт" Підкарпатський край виступило з півтора десятка представників політичних партій, напрямів, угрупувань. Уже за майстерно індивідуалізованою мовою делегатів і з тону їх виступів відчулося, що всі вони неприязно ставляться до закарпатоукраїнців, їх історії, проблем, і кожен, виходячи зі своїх позицій нав`язує мову. Автор дотепно висміяв і чехізаторів, і місцевих русофілів, і "автохтонів", і угорців.
У фейлетоні зачеплено й питання автономії Закарпаття. Іронічно у сатирі "Проект автономії" (1935), оповідач від імені, так би мовити, "Партії вдоволених автохтонів" пропонує свій проект автономії.
Підкарпатська Русь (така тоді офіційно назва Закарпаття) іменує "Тетушняцькою губернією". Вона "має бути - обгороджена зі всіх боків дерев`яним плотом, висоту якого встановить автономна управа краю. З однієї сторони - вхід (брама), а на брамі напис на семи мовах: "Вітаємо вас!", а під ним в дужках: "Шановних гостей проситься собі пригадати, чи не забули чого вдома". Іронією над долею закарпатців звучать обов`язки і права: "Громадяни мають право: а) курити і плювати на землю; б) думати про страшний суд, пекельні муки; в) брати участь у публічному житті на весіллях, хрестинах і похоронах".
Сатира "Проект автономії", які і "Гальо! Гальо! Радіо Кошіце!", а також гуморески пізнішого періоду "Весна"(1943) та "Свиня африканська"(1943) засвідчують, що творчість Марка Бараболі розвивалася за висхідною як в ідейній націленості, так і в художній винахідливості.
Твори Марка Бараболі органічно вписані в контекст свого часу. Вони допомагають краще зрозуміти складну історичну долю тієї гілки українського народу, яка на Захід від Карпат упродовж тисячоліття перебувала під іноземним владарюванням, зазнаючи всю силу соціального, національногоі духовного гніту, зокрема дозволяють глибше усвідомити суспільно-психологічні та моральні тенденції останніх десятиліть, що передували возз`єднанню з матір`ю - Україною.
Своєрідне художнє слово закарпатського письменника - сатирика, відкриваючись новим поколінням читачів, заслужено повертається до життя, до повнокровного громадянства.
Микола Ткач
Немає коментарів:
Дописати коментар