неділя, 30 червня 2013 р.

Із минулого - в сьогодення. Як встановили точні координати географічного суходільного центру Європи.


 
       Працюючи над історією встановлення пам’ятного знака у географічному суходільному центрі Європи, що в межах території с. Ділове на Рахівщині, я задумався (та й люди питають), а за допомогою яких приладів чи пристроїв і розрахунків було визначено його географічну широту і географічну довготу? Як уже відомо, першим це зробив неспокійний італійський інженер у 1886 році, якого можливо було звати Джованні (з італ. Іван). То як же це він міг зробити, адже у надписі латинською мовою на кам’яній стелі, встановленій у 1887 році учасниками експедиції учених Австро-Угорщини, який усі перекладачі перевели йдеться, що це було зроблено за допомогою «приладу виготовленого в Австрії та Угорщині». То що ж це за прилад? І виходить, що він був тільки один?



            Очевидно, що лінійку, трикутник, циркуль, компас і ще дещо, якими уже дуже давно користувалися, треба відкидати, бо ними на географічній карті, очевидно, важко або майже неможливо точно визначити згаданий центр. Тут очевидно потрібен був такий прилад, який би абсолютно точно визначив прямі кути перехрестя, тобто чотирьох крайніх точок з врахуванням тисяч кілометрів віддалей. І це мабуть могла бути тільки астролябія – астрономічний прилад для визначення широти і довготи, адже тільки ним можна було точно визначити згадані кути двох суходільний ліній за допомогою яких і визначався центр Європи. Але як не дивно, він теж давно відомий, адже ще в ІІІ ст. до н.е. ним користувалися в Стародавній Греції. Однак цей вимірювальний пристрій був тоді дуже примітивний  і його постійно вдосконалювали. Це робили уже вчені Стародавнього Єгипту , Середньої Азії й ісламського Сходу. У ХІІ ст. він став відомим і у Західній Європі, де почали, за арабськими зразками, виготовляти свої астролябії. Пік своєї популярності в Європі астролябія досягла в епоху Відродження у ХV-XVI ст. і найкращими майстрами по її виготовленню вважалися фламандці, а вміння користуватися нею визначався ступінь ученості. Але цей вимірювальний пристрій продовжували вдосконалювати і в інших країнах Європи, в тому числі й у Австрії та Угорщині. Тому такий прилад міг бути виготовлений і в цих країнах, як про це свідчить надпис на кам’яній стелі нашого географічного суходільного центру Європи. Він і міг допомогти точно визначити прямі кути перехрестя двох ліній і чотирьох їх кінцевих місць суходільної Європи.

            Географічні широту і довготу суходільного центру Європи важко було визначити до другої половини ХІХ ст. Це тому, що у різні історичні часи нульовий меридіан проводили то через острів Родос, що в Егейському морі, то через Канарські острови, а пізніше через Паризьку обсерваторію. Єдиний початковий меридіан через Гринвіцьку обсерваторію, що біля Лондона і було затверджено на конференції Європейської комісії з вимірів у 1883 році і ним людство всього світу користується і по сьогодні. І ось уже через три роки після цього італійським інженером, який керував будівництвом залізничного мосту через Тису в урочищі Бутин, було визначено точне місце вказаного центру і його координати. Вони є такими: 24о східної довготи і 48о північної широти. Однак сучасні виміри координат є дещо іншими, адже крім градусів появляються вже і хвилини й можуть бути також секунди. Це можна пояснити тим, що за 126 років з часу встановлення пам’ятного знака води Атлантичного океану, Північного і Карського морів могли розмити або намити ґрунти, на берегах яких є крайні точки Перехрестя, або в свій час вони були не зовсім точно визначені. Названі координати були підтверджені науковцями Австро-Угорщини у 1887 році. Цей рік латинськими цифрами висічено на кам’яній стелі, яка й символізує географічний суходільний центр Європи.

Мабуть слід ще зупинитися на понятті «суходільний». Багатьом європейцям відомо, що подібних нашій кам’яній стелі, які немовби символізують центр Європи є ще сім, а то і вісім у різних країнах. Кажуть, або пишуть, що це у Білорусі, Польщі, Словенії, Чехії, Словаччині, Латвії та Нідерландах і, звичайно, на Україні. Але всі вони, крім нашого, для того щоб бути згаданим центром мусять охоплювати острови, що біля берегів Європи, а то і далі від неї з водними просторами і як не крутити масштабною картою, як не вимірювати любими приладами, але вони не можуть бути суходільними, бо охоплюють води ряду морів і навіть океанів. Тому поняття «суходільний» до них не підходить, звичайно, крім нашого, що у межах території с. Ділове, на Закарпатській Гуцульщині. Іншого визначення для нього не може й бути, крім «Географічний суходільний центр Європи». Цією назвою і потрібно користуватися всім, особливо нам рахів’янам. А це в свою чергу сприятиме розвитку туризму в нашому краї і сюди, при вмілому використанні такого бренду як «центр Європи», вабитиме багатьох людей не тільки з країн нашої частини світу, але і цілої Планети, що уже мало місце. Однак, для цього в першу чергу потрібно подбати про належну інфраструктуру європейського рівня, що є найактуальнішим на сьогоднішній день.

   Микола Ткач – історик.                    

   

Немає коментарів:

Дописати коментар