З нагоди 126-ї річниці встановлення
першого пам’ятного знаку (кам’яної стели), який символізує географічний
суходільний центр Європи, у дитячому таборі відпочинку «Требушанець» з активною
участю працівників шкільної та сільської бібліотек проведено конференцію по
книзі Станіслава Вінцеза «На високій полонині» на тему «Правда старовіку». Тут
же була організована книжкова виставка, в якій висвітлювалася історія
Гуцульщини, в тому числі і Закарпатської.
Масовий захід,
на якому були присутні понад 120 дітей старшого і середнього віку, а також
дорослі, почався звучанням гуцульських народних мелодій на одному із
найстародавніших і популярних й по нині музичних інструментів жителів Карпат –
сопілці. У ході конференції виступаючі, а це були учні 7-10 класів, висвітлили
найважливіші моменти із життя горян протягом XIV-ХХ ст., про які
йдеться на 631 сторінках названої праці. Ці теми і були основою співжиття
людей, які поселялися і проживали навколо Чорногори, протягом майже всього
минулого тисячоліття, якщо не більше, адже деякі угорські джерела свідчать, що
вперше поселення людей на території сьогоднішнього Рахова згадується ще у 911
р. У цьому ж році, а про це писав у свій час М. С. Грушевський у праці «Історія
України», київський князь Олег здійснив похід на Константинополь, в якому взяли
участь і племена білих хорватів, які тоді проживали у Карпатах, і, очевидно, їх
представники і були першими жителями Рахова.
Перша тема
виступу по книзі С. Вінцеза була присвячена давнім гуцульським хатам, але не
стільки їх будівництву, як вибору місця для них. Зокрема, про це саме місце,
добре і благословенне, перші вісті подавала домашня худоба, це корівки, вівці і
ґазди-карлики мурашки. Люди уважно дивилися в яких місцях худоба любить
відпочивати, або де появлялися мурашки, там є добре місце для хати. А як уже
стояли тесані підвалини, то сідали на них усі: сім’я, сусіди, помічники і
слухали, заслуховували, який знак, яка ворожба, яке пророцтво щодо щастя і
призначення хати об’явиться. Як чути було голоси лагідні – коли заіржуть коні,
зареве худоба, або повіє лагідний і тихий вітер – то провіщає благословення.
Але недобре, коли долітали голоси різкі, дудіння і свист вітру, гуркіт, писк і
крик яструба або гавкіт пса. Тоді ґазди просили віщуна, аби відвертав наміри
ворожих сил.
Не менш
актуальна тема, це вітання між гуцулами при їх зустрічі. Воно могло тривати
довше ніж сама розмова по тому чи іншому питанню.
Далі йде
розповідь виступаючого про коні й вівці, зокрема, про їх роль у становленні
втікачів з долів у гори від завойовників. Особливу роль тут автор книги
відводить вівцям, адже співіснування людей з ними, на думку автора, є підставою
говорити про появу тут цивілізації.
Потім у
наступному виступі йдеться про гірські трави, які росли на сінних луках, які
сягали аж до краю горизонту. Упродовж весни барвисті і пахучі, вони щомісяця –
аж до покосу – і запах змінюють, і колір. Їх було безконечне море і їх роль для
розвитку тваринництва незаперечна.
Особливе місце у
праці «На високій полонині» автор відводить лісам Гуцульщини, до висвітлення
яких у тексті повертається неодноразово. Зокрема, тут йдеться, що для давніх
людей властивість ґрунту ніколи не була окреслена надто точно. Скільки
викорчували стільки і мали землі, як орної так і для сінокосу. Тому-то й досі
ніхто не хоче визнавати власності на звірину. Так й із лісом. Ні один чоловік не міг обійти
«власного» лісу. Як поле так і ліс у давнину не мали межі, але це тільки доки
поки не прийшли сюди пани. Чим вище до Чорногори йшлося лісами, то ними ніхто
не ходив, до них не торкалася сокира. Ліси було тихі, суцільна глушина без
голосу, без слідів звірини, без іншого сліду, крім життя лісу у вимирання.
Кожне дерево – це окремий світ, такий собі мікросвіт у макросвіті.
Пам’ять про
давню історію сьогоднішньої Гуцульщини й давні оповісті зберігалися довго і
надійно. Це робили багатолітні люди з пребагатою пам’яттю, для яких сто років
було зовсім небагато, а двісті – також нічого особливого. І тут особливу роль відіграв
гірський час. Тому дива тоді діялися доти, доки не було міри часу. Доки той
гірський світ не пронумерований, не зареєстрований, доки гірський час – не
карбований, не простуканий маленьким годинником – не знав меж. Звідки він
прийшов туди і пішов. Це можна зрозуміти так: люди на зорі починали і у
вечірніх сутінках припиняли роботу, адже іншої міри часу тоді не було. Тепер ми
залежні від часу у зв’язку з його мірою настільки, що стали його рабами. А у
давнину казали: Маємо чєс…
У повідомлені
про самотність, яка є старшою і сильнішою понад усе, розповідалося, що людина
її довго витримати не може і мало хто здатний про неї щось розповісти. Тому
вона шукає товариства, побратимства. Але в самотності людина десь у зимарці на
полонині може краще пізнати себе. Без самотності немає справжньої свободи.
Кріпак, наймит, який є вівчарем на полонині, не схиляється ні перед ким, нічого
і ні від кого не чекає щось. Сам дбає про себе і про худобу, яка його годує.
Наприкінці
конференції прозвучала тема трембіти, ще одного гуцульського народного
музичного інструменту, який став культовим для гірських людей. Присутніх було
ознайомлено із однією з легенд на цю тему та історією появи трембіти, яка сягає
Біблейських часів.
Звичайно, на
конференції не прозвучали всі теми старого віку, віку в якому проживали тоді
жителі гір Карпат, наші предки, наші пращури. Найактивнішими її учасниками були
такі учні: Шепета Соломія, Савляк Вікторія, Ткач Микола, Бойчук Романа, Піпаш
Роман, Вовчок Вікторія, Петрецька Сільвана та Яцюк Мар’яна.
Насамкінець відбулося
під звуки баяна розучування коломийок, співанок гуцульського пісенного
дивосвіту, запозичених із одного з найкращих літературно-документальних творів
про гуцулів – це «На високій полонині» С. Вінцеза. Наведемо одну з них, яку
співали жителі Карпат 200-300 і більше років, можливо ще і у 1241 році, році
коли документально підтверджено про народження коломийки на території
теперішнього м. Коломиї, від ймення якого і пішла її назва:
Чорногора хліб не родить,
Не родить пшеницю,
Викохує легіників
Сирком і жинтицев.
Микола Ткач – історик, вчитель
музики
2013 рік
Немає коментарів:
Дописати коментар