Саме 24 серпня 1745 року, рівно 280 років тому, на Прикарпатті загинув легендарний український месник, народний герой, якого називають українським Робін Гудом – Олекса Довбуш.

  Його ім’я стало символом боротьби за волю, справедливість і гідність.

   У 1738–1745 роках загін Довбуша, що налічував близько 50 чоловік, діяв на території Західної України, а також на Закарпатті та Буковині. Він залишив по собі славу безстрашного провідника опришків, які захищали знедолених селян від панів і шляхти.

   Найгучніші перемоги загону – це взяття добре укріпленої Богородчанської фортеці, а також успішні напади на Солотвин, Надвірну, Дрогобич, Турку та Рогатин.

  Слава про Довбуша й його побратимів виходила далеко за межі Карпат. Про нього знали не лише на Прикарпатті, а й у Польщі, Румунії, Угорщині та Болгарії.

  Навіть після смерті отамана, у часи гайдамацького руху 1768–1769 рр., опришки неодноразово допомагали своїм побратимам у боротьбі проти польської влади.

  Та життя самого Довбуша трагічно обірвалося у селі Космач на Івано-Франківщині – від руки сільського багатія Стефана Дзвінчука, який підступно застрелив героя.

  Але народна пам’ять сильніша за кулі.

   Український люд століттями складав про Довбуша легенди, перекази, пісні та казки. Він став уособленням прагнень до свободи й соціальної рівності. Його образ увійшов у твори українських класиків – Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Юрія Федьковича та багатьох інших.

  Для карпатців Олекса Довбуш – не просто історичний персонаж, а жива легенда, символ нескореності та відваги. Він, як і Левко Лук’яненко чи інші борці за незалежність, залишив нам заповіт: ніколи не миритися з несправедливістю та боротися за свою свободу до кінця.

  Сьогодні, 24 серпня, ми вшановуємо і Незалежність України, і пам'ять про нашого легендарного героя.

   Його слова і пісні не збереглися, але в народній уяві він завжди звучить як заклик:

  «Не буде панства над нами, поки є козацька і опришківська кров у жилах».

        Матеріал взято з соц.мережі.