Пекарюк Василь Васильович
(24.12.1942 – 04.10.2006
)
Народився 24 грудня 1942 року в селі
Ділове (тоді Требушани) на Рахівщині у сім’ї лісника. Батько - Пекарюк Василь Васильович , після повернення з Другої світової
війни та закінчення Сторожинецької
лісної школи, працював лісником у
Діловецькому лісництві, а мати – Пекарюк (дівоче Руснак) була домогосподаркою. Мати була щасливою
і дуже раділа своєму первістку,
заколисуючи його, співала прекрасних гуцульських пісень, які незримо
переливалися дитині в душу і серце. Батько, награваючи на дзвінких гуцульських
цимбалах, привив любов синові до гуцульських народних мелодій. А коли Василь
трохи підріс, водив його лісовими
стежками, розповідаючи про звірів і птахів, про дерева і кущі, вчив
розпізнавати лікарські рослини, збирати гриби і ягоди та берегти красу природи.
І виростав Василько з доброю і поетичною душею, закоханий в природу і пісню.
Водночас був дуже енергійним, неспокійним хлопцем, бо мав свою харизму.У сім’ї
було ще двоє дітей:Наталія і Роман,які,як і старший брат, стали вчителями.
У 1949 році поступив у перший клас
Діловецької середньої школи. Вчився дуже добре – на відмінно, тільки з
математики мав оцінку четвірку, можливо тому, що весь свій вільний час багато
читав художньої літератури. Та з усіх шкільних предметів найбільше йому
подобалися уроки музики, легко навчався нотній грамоті , співав у шкільному
хорі, де також був солістом,що сталося з ініціативи тодішнього директора школи
і вчителя співів Гараксима Івана Івановича. З дитинства у нього проявлявся
потяг до народних гуцульських інструментів.
Якось познайомився з диригентом
самодіяльного народного ансамблю «Карпати» з Рахова, самодіяльним композитором
Юрієм Юрієвичем Кадаром, який побачив у ньому музиканта і майбутнього
диригента, що вплинуло на його долю.
Після закінчення школи, розвиваючи свої
творчі задатки, працює у Хмелівському присілковому клубі с.Ділове, хоч і без
спеціальної початкової музичної освіти, але з Божим даром розуміння музики і
великим бажанням її освоїти. Наступного, 1959 року, за порадою того ж Юрія
Кадара, вступив в Хустське культосвітнє училище. Був дуже справедливим і принциповим
студентом, за що часто страждав. Через сварку з викладачем, після року
навчання, перевівся до Одеського училища культури на диригентсько-хоровий
відділ.
Закінчив училище у 1964 році, безмежно
радіючи, що здобув улюблену спеціальність і ввійшов уже у світ музики освіченим
спеціалістом. І ось новий етап життя – армія,але й тут не розлучається з
улюбленою професією музиканта. Проходячи службу в Закавказькому військовому
окрузі в столиці Азербайджанської РСР м. Баку, де брав участь у армійському
ансамблі пісні і танцю, при окружному Будинку офіцерів, створив естрадний
ансамбль, який невдовзі став переможцем оглядів на Одещині і виступав навіть у
Москві. У творчій та улюбленій роботі майже непомітно пролетіло
три роки (з 1964 по 1967 рр.) армійської служби і Василь демобілізувавшись
повернувся в Одесу. Там зустрівся зі своїм викладачем по баяну - відомим композитором В.Дикусаровим, який на
той час очолював один з ансамблів Чорноморського флоту. Педагог запримітив
неабиякий хист Василя до музики ще з студентських років, і як здібному його
випускникові, відразу запропонував йому роботу
в Будинку моряків на посаду керівника ансамблю «Чорноморські чайки». Пропозиція
була заманливою, спокусливим здавалося життя у великому припортовому місті
Одеса та милуючись прекрасним морем, але вдалині він бачив гори і ночами йому
снились лісові стежки. Ностальгія за рідним краєм виявилася міцнішою від
пропозиції залишитися в Одесі. Молодий фахівець не витримав і повернувся в
Карпати до рідних гір і р. Тиси.У 1967 році оженився і в них з Оксаною
Іванівною(у дівоцтві Кзьмик,родом з
Галицької Гуцульщини)народились
Іванка та Олежек.
На той час, відомий в області самодіяльний ансамбль
пісні і танцю «Лісоруб» Великобичківського лісохімкомбінату, який вже заслужив
звання народного, залишився без керівника. 25-річному юнакові Василю Пекарюку
запропонували очолити ансамбль та стати художнім керівником і диригентом цього
колективу. Довго не роздумуючи, він погодився. Відразу після призначення, з
великим ентузіазмом і натхненням взявся за роботу, адже це була його стихія.
Гуцульські мелодії жили в ньому з дитинства. Відтепер він ще більше прислухався
до пісень, що співали на весіллях, святах і в будні дні. Придивлявся до
танцювальних рухів. Учасники ансамблю бачачи в ньому високого професіонала
музики і любителя фольклору, почали допомагати йому. Хтось наспівував почуту
мелодію, хтось записав народні слова, а хтось і сам складав свої пісні.
Створилася творча група і закипіла робота. Уже наступного року ансамбль з
оновленою програмою вперше виступив у великому святковому концерті з нагоди
святкування ювілейної 100-річниці з дня заснування Великобичківського
лісохімічного комбінату ім.І.П.Локоти. Цього ж року ансамбль виступив в
Угорщині, де мав великий успіх. Це окрилило молодого диригента. Василь
Васильович вдало працює над хоровими обробками народних пісень: «Коломийки», «В
зеленій обочі», «На зеленій горі», «Ой співаю собі», «Гуцульські переспівки» та
багатьох інших.
Разом з балетмейстером ансамблю, Йосипом
Миколайовичом Волощуком та іншими учасниками були створені
вокально-хореографічні композиції «Бичківські вечорниці», «Лісоруби і
бокораші»,» Свято у Карпатах» та інші.
З
наступним балетмейстером Мироном Івановичем Германом продовжив роботу над
новими композиціями «Привітальна», «Гуцулка» та іншими.
Свою майстерність і кваліфікацію диригента
хору В.Пекарюк систематично підвищував у Черкаському (1978 р.) Закарпатському (1984 р.), державних хорах та
хорі ім.Верьовки.
У 1986 році, Василю Пекарюку запропонували
очолити Заслужений Закарпатський народний хор, але він був вірний «Лісорубу» до
якого прикипів і серцем і душею - ввічливо відмовився від цікавої пропозиції
обласного керівництва культурою.
Майже 40 років віддані напруженій роботі в
«Лісорубі», у творчому житті Василя Пекарюка, спливли непомітно. Скільки
концертів, виступів, поїздок, зустрічей відбулося за ті роки. Неодноразові
поїздки в Чехословаччину, Угорщину, Румунію, Польщу. Участь в оглядах і
конкурсах художньої самодіяльності, де «Лісоруб» неодноразово одержував звання
Лауреата, нагороди і грамоти, призи та дипломи. Декілька нагород одержав і
художній керівник ансамблю Василь
Пекарюк: у 1985 році - медаль лауреата І Всесоюзного огляду самодіяльної
художньої творчості, присвяченому 40-річчю Перемоги у Другій світовій війні , а
1987 році – медаль лауреата ІІ Всесоюзного фестивалю народної творчості.
Крім
цього, ще у 1972 році він був нагороджений Грамотою організаційним комітетом
Республіканського фестивалю самодіяльного мистецтва (м.Київ), а 1977 році, до
30-річчя з дня заснування ансамблю «Лісоруб», отримав Грамоту ЦК галузевої
профспілки УРСР.
Під керівництвом Василя Пекарюка, ансамбль
«Лісоруб» неодноразово брав участь у телевізійних передачах та телеконкурсах «З
криниці народної», «Закарпатські візерунки», «Народні таланти України»,
«Сонячні кларнети», зйомках теле- і кінофільмів тощо. Але керівництво
самодіяльним народним ансамблем пісні і танцю було не єдиним у його творчому
житті.
За сумісництвом з січня 1968 року працював у
Великобичківській ДМШ викладачем по класу баяна, а також вів уроки співів та
хорові гуртки в Малобичківській восьмирічній школі №2 (нині Великобичківська ЗОШ І-ІІ ст. №3). Деякий час
вів створений ним естрадний гурт «Манжерок». Згодом був прийнятий на основну
роботу в місцеву музичну школу, де вів уроки баяна і акордеона, заочно
навчаючись у Рівненському філіалі Київського державного інституту культури ім.
О.Корнійчука з 1972 по 1977 рр. Був
постійним членом журі районних оглядів дитячої художньої самодіяльності,надавав
методичну допомогу керівникам дитячих хорових колективів окремі з яких у нього
стажувалися.
З вересня 1975 р. Василя Васильовича
Пекарюка, за пропозиціею завідуючого відділу культури Рахівського райвиконкому
Миколи Ткача і згідно з наказом по
обласному управлінню культури, призначено директором Великобичківської дитячої
музичної школи. За його керівництва навчальним закладом були розширені вже
діючі та відкриті нові філіали та класи музичної школи у навколишніх населених
пунктах – Косівській Поляні, Кобилецькій Поляні, Лузі, Верхньому Водяному,
Білій Церкві. 80-90-і роки ХХ ст. були найбільш плідними у творчій діяльності
керівника та колективу початкового музичного закладу.
У 1990 році В.В.Пекарюк створив при музичній
школі дитячий ансамбль пісні і танцю «Веснянка», який у співпраці з оркестром
народних інструментів під керівництвом викладача закладу В.В.Поповича, було
об’єднано в один колектив, якому у 1992 році за творчі досягнення було
присвоєно почесне звання «зразковий».
Цими ж роками при музичній школі було
створено викладацький оркестр народної музики, якому у 1989 році було присвоєно
звання «народний».
За досягнуті успіхи у справі професійного
навчання та естетичного виховання учнівської молоді В.В.Пекарюку у 1988 році
було удостоєно знака «Відмінник народної освіти УРСР», а за вагомий внесок у
розвиток музичного мистецтва краю у 1989 р. – почесне звання «Заслужений
працівник культури УРСР».
27 квітня 1997 року, колективу народного
самодіяльного ансамблю пісні і танцю «Лісоруб» під його керівництвом, було
надіслано Вітальний Лист з нагоди 50-річного ювілею колективу, за підписом
депутатів Верховної Ради України – О.Климпуша, М.Жулинського, С.Волковського,
В.Яворівського, В.Масола, М.Грабара, Р.Безсмертного І.Заєця В.Євтухова
І.Шарова, Л.Лук’яненка, Б.Ярошинського, М.Сироти, С.Соболєва, І.Коршинського та
інших.
У 1999
році, ансамбль «Лісоруб» (художній керівник Василь Пекарюк, балетмейстер Юлій
Шмідт) нагороджений Дипломом лауреата Всеукраїнського огляду народної творчості
«За вагомий внесок у розвиток української культури та високі творчі досягнення»
за підписом Голови оргкомітету, віце-прем’єр- міністра України В.П.Семиноженка.
Вершиню творчості Василя Пекарюка, є його
вокально-хореографічні композиції «Бичківське весілля» та «Щедрий вечір у
гуцульському селі», які у співпраці з балетмейстерами Йосипом Волощуком та
Мироном Германом, не одне десятиліття були візитною карткою не тільки
«Лісоруба», а й цілого Закарпаття.
Протягом багатьох років Василь Васильович
підтримував тісні творчі контакти і дружні взаємини з багатьма творчими
особистостями краю - М.Попенком, О.Кобулеєм, С.Мартоном, П.Раком, П.Сокачем,
К.Балог, Є. Беком, В.Піпашем, Ю.Кадаром, В.Калинюком, П.Ерстенюком, М.Мокану,
П.Матієм, К.Лабик, М.Зубанич, В.Поповичем, а також з керівниками і працівниками
у сфері культури, місцевих виконавчих комітетів та адміністрацій В.Габорцем,
В.Кобалем, В.Белеєм, М.Даскалюком,М.Ткачем, В.Волічаком, В.Кухарем, В.Шепетою,
О.Зеленко, родиною Кузиків з Києва та багатьма іншими.
Користувався Василь Пекарюк надзвичайно
високим авторитетом серед митців краю і в рідному колективі, дорожив своїм
кожним виконавцем. Тож гаряче, творчо, із запальним завзяттям відгукнувся у
2000 році на ініціативу щодо проведення
у Великому Бичкові обласного фестивалю народно-хореографічного мистецтва в
пам'ять про свого вірного побратима, талановитого балетмейстера, заслуженого
працівника культури України Йосипа Волощука.
У 1989-2006 роках Василь Васильович був
регентом духовного хору Великобичківського греко-католицького храму Успіння
Пресвятої Богородиці.
Перестало битися серце талановитого
музиканта В.В.Пекарюка 4 жовтня 2006
року. Похований на кладовищі поряд з донечкою Іванкою у Малому Бичкові.
Та в серцях вдячних закарпатців вічно житиме
світла і незабутня пам'ять про цю талановиту, благородну, чуйну, доброзичливу
та щиру людину. І з нагоди цього у Діловецькій ЗОШ 1-111 ст. з 2008 року
засновано одноразову річну премію,якою нагороджують кращих учнів за особливі
досягнення з мистецтва.
Микола
Ткач ,історик,
Немає коментарів:
Дописати коментар