понеділок, 13 травня 2013 р.

Із минулого - в сьогодення. "Рахівщина туристична".


Спочатку в мережі Інтернет, а потім і у путівниках я знайшов деякі відомості про розвиток туризму на Рахівщині у радянський час. Віднайдені матеріали і спонукали мене до написання ще однієї роботи на конкурс з туризму. І так:

***

Протягом 50-х – 80-х років ХХ ст. Рахівщина була краєм майже суцільного гірського туризму, адже Карпати тоді на Україні з цього виду діяльності займали 2 місце після Кримських гір. У 70-х, і, особливо, у 80-х роках, у зв’язку з організацією туристичних потягів, щорічна кількість туристів досягала декілька сотень тисяч, можливо і до 0,5 млн. чоловік, а то й більше. Тоді було прокладено десятки туристичних маршрутів, найбільше з яких були пішими. Окремі з них напевно слід назвати – «На Яблуницький перевал», «У долину Білої Тиси», «По Південно-Західній Рахівщині», «По Чорнгір’ю і Свидовцю», «Вздовж Тиси», «По лісистих Карпатах», «По високих Карпатах», «Снігові Карпати», «Зимова Гуцульщина», «Сонячна Гуцульщина», «До центру Європи», «На Говерлу», «На Близницю», «До витоку Чорної Тиси» та інші. Мабуть слід описати хоча б декілька з них, яких, як і інших, кваліфіковано обслуговували місцеві екскурсоводи. Їхні розповіді доповнювали побачене туристами.









Пропонуємо познайомитися з маршрутом по південно-західній частині Рахівщини. Похід починався й закінчувався у Рахові і передбачав ознайомлення туристів із найбільш великими населеними пунктами, які розміщувалися у долинах річки Тиси і її притоках – Кісви та Шопурки.

Із Рахова потрібно було йти на захід – у сторону Косівської Поляни – великого села, яке розташоване на річці Кісва, за 47 км від  районного центру. Дорога тягнулася по схилах лісистих гір, то піднімаючись, то сповзаючи з них. Зокрема, у селі знаходилося лісництво Великобичківського лісокомбінату, в якому був добре оформлений музей лісоводства та мисливства, з експонатами якого обов’язково відбувалося ознайомлення.

В околицях населеного пункту та його присілках Березово і Банський був великий вибір місць для відпочинку. Цьому сприяв кожний куточок живописної місцевості.

Туристам пропонувалося побувати ще в одному цікавому селі. Воно знаходилося дещо в стороні від основної дороги, але перебування у ньому нагороджувала відвідувачів неповторними враженнями. Це с. Росішка, розташоване на правому березі р. Кісва, яка витікає із відрогів Свидовецького масиву. Поселення немов би сховано між пагорбами. Сільські будинки розкидані красивими острівками по гористій місцевості. Побудовані вони з великим смаком, з дотриманням народних традицій у плануванні. В поєднанні із зеленими, а навесні ще й квітучими садами і луками, зовнішній вигляд Росішки справді казковий. Панораму гірського села прикрашало нове приміщення школи.

Із Росішки група поверталася на основну туристичну дорогу і слідувала через г. Кобилу до селища Кобелецька Поляна (48 км від Рахова) і з приходом відпочивала на турбазі «Трембіта». Туристи у цій місцевості ознайомлювалися з умовами лісорозробок та роботою Закарпатського арматурного заводу. Для них, як правило, було дещо дивним те, що тут народився Й.        Й. Бокшай – український живописець, академік Академії мистецтв СРСР, народний художник України і Радянського Союзу, роботи якого находилися в музеях країни. Вони із задоволенням смакували із лікувального джерела місцевою мінеральною водою, яка на Гуцульщині зветься буркут.

Туристи знову у дорозі. На цей раз їхній шлях пролягав далі на захід, у с. Водицю. Це крайній населений пункт району, теж розташований за 48 км від Рахова, але уже у верхів’ї однієї із найгарніших приток річки Апшиця.

Із Водиці дорога вела у с. Верхне Водяне. Воно знаходиться за 41 км від Рахова і за   4 км від автомобільної дороги Ужгород-Рахів.

Продовжуючи шлях вздовж Апшиці, група подувала у с. Середне Воляне (46 км від Рахова). Тут туристи любувалися добротними новими будинками, які у румунського населення появилися на зміну хатинок критих соломою. Вони відвідували найстарішу на Україні пам’ятку дерев’яної архітектури – Миколаївську церкву (1428 р.).

Серпантинна дорога вела у напрямку крайнього населеного пункту південно-західної частини Рахівщини – с. Біла Церква. Воно розміщено на правому березі р. Тиса, за 42 км від райцентру. Свою назву отримало від монастиря, зокрема, його білої церкви. Залишки її стін можна було спостерігати на пагорбі східної частини села, яке називається – Монастирище. Відвідувачі у населеному пункті теж любувалися добротними будинками, у які перебралися всі жителі.

І ось уже видніються будинки селища Великий Бичків, яке розташувалося у живописній долині в підніжжі Карпат, на правому березі Тиси, за 35 км від Рахова. Воно є одним із найдавніших поселень Рахівського району. В історичних документах згадується у кінці ХІV ст. Тут мандруючі туристи обов’язково відвідували експозиції історико-краєзнавчого музею.

Після ознайомлення з селищем мандрівники продовжували свій шлях у сторону Рахова і через декілька кілометрів входили у с. Луг. Воно розміщене на місці впадання річки Кісва в Тису.

Всюди у Карпатах гарно. Але дванадцятикілометрова ділянка дороги між селам  Луг і Ділове відрізнялася особливою, неповторною красою. Здавалося, що туристи йдуть по зеленому коридору, який переходив в окремих місцях у живописний тунель, що утворювали своїми вітами столітні ясени.

Після крутих поворотів, підйомів і спусків появлялося с. Ділове (18 км до Рахова). Тут на околицях села діяв мармуровий кар’єр, продукція якого відома багатьом, адже діловецьким мармуром облицьовували станції метро і підземні переходи та палац «Україна» у Києві. У Діловому теж є пам’ятка дерев’яної архітектури – Успенська церква (1750 р.).

Мандруючи звертали увагу на металічну стелу в обочині шосейної дороги за 3 км від Ділового. Поруч з нею знаходиться ще одна стела, значно менша і кам’яна, встановлена у 1887 р., на якій є надпис латиникою, який засвідчує що тут знаходиться центр Європи.

На половині дороги між Діловим і Раховом знаходиться с. Костилівка, на північно-західній частині якого стоїть конусоподібна скала, схили якої немов би викладені камінням майстром-велетнем. Про цю кам’яну вершину існує легенда про те чому і як із неї стрибнула пара закоханих і розбилася.

Ознайомимося ще з одним маршрутом «На Близницю».

На одну із найкрасивіших вершин Свидовецького масиву – Близницю – зручніше всього підніматися із Ясіня. Протяжність походу – 33 км, із яких 27 км туристи долають пішки. Подорож розрахована на 2 дні. Від автовокзалу до зупинки Свидовець їдемо автобусом. 350 м йдемо по шосе, повертаємо вправо і орієнтуємося по синьому маркуванню. Піднімаємося вверх по дорозі, назустріч якої тече потік Свидовець, від якого і пішла назва нашого масиву. Через півтора кілометра проходимо біля будинку лісника. Далі з обох сторін оточує смерековий ліс. Зрідка зустрічаються буки. Виходимо на полонину Драгобрат і підходимо до філіалу ясінянської турбази «Едельвейс» - притулок «Драгобрат». Від нього до вершини Близниці біля 5 км.

Для піднімання і сходження на гору потрібно 5 годин. Йдемо і орієнтуємося по зеленому маркуванню. По дорозі проходимо через полонину, ліс і виходимо в субальпійську зону. Високі і стрункі ялини змінюються низькорослими. Починається зона криволісся – зарослі ялівця, вільхи і сосни. З правого боку видніється гора Стіг, улюблене місце лижників у грудні-травні кожного року.

Піднявшись на сідловину між скалою – уступом Перший Жандарм і г. Стіг, можна робити привал. Через 20 хв. виходимо на уступ і знову зупиняємося. Після відпочинку проходимо Другий Жандарм і починаємо підніматися на Третій Жандарм. Тут слід пам’ятати, що при підйомі на всі три скали-уступи категорично забороняється відхилятися від дороги вліво і підходити ближче 50 м до їх обривів. Це небезпечно для життя.

Після Третього Жандарму – невеликий спуск і попереду підйом на гору Близницю. Долаємо 350 м досить крутого схилу – і ми на найвищій точці Свидовецького масиву, вершину якої вінчає вишка.

З Близниці повертаємося по знайомій дорозі.

***

Це лише часткове ознайомлення з двома маршрутами по Рахівщині, а їх, як уже згадувалося, в той час було десятки. Але крім них, на Закарпатській Гуцульщині залишалося ще багато інших прекрасних куточків у стороні від шумних доріг.
Микола Ткач

1 коментар:

  1. Шановна пані Людмило та інші працівники бібліотеки!

    На сайті "Бібліотеки Рахівського району", в рамках мережевого проекту "Туризм на Рахівщині очима бібліотекаря" (http://rakhivcbs.blogspot.com/p/blog-page_8995.html) опубліковано інформацію про те, що "символом села [Трибушани] з найдавніших часів до початку ХХ ст. був дуб, зображення якого є на старій печатці, котра збереглася по нинішній день".

    Я вже тривалий час цікавлюся історією символіки України (і зокрема Закарпаття), проте з цією інформацією зустрівся вперше. Звертався з запитом до Державного архіву Закарпатської області, але відповіді поки що не отримав. Можливо, у Вас є докладніша інформація з цього питання. Чи не могли б Ви повідомити мені: 1) з якого джерела (друкованого чи архівного) запозичено цю інформацію; 2) яким є докладний опис символіки цієї печатки (чи зображений на ній лише дуб, чи також інші фігури; чи є якісь написи на печатці; яким періодом її датовано).

    Дуже прошу Вас не залишити, якщо це можливо, моє прохання без відповіді.

    З найщирішою повагою і побажанням гараздів
    Володимир Панченко, кандидат історичних наук, м. Київ.

    ВідповістиВидалити