Із минулого - в сьогодення. "Гаті - дараби".

Підготовка до сплаву і сплав лісу по р.Тисі та її притоках на закарпатській гуцульщині

Одним із своєрідних символів Закарпатської Гуцульщини у свій час були гаті (греблі). Відгомін їхніх бурхливих вод, при спуску в русло наших гірських швидкоплинних річок, течії ще прискорювалися до сплаву і підхоплювали уже готові, разом із мужніми бокорашами, дараби й бокори і несли їх далі до Великого Бичкова, а іноді й до самого Дунаю.

     Відомо, що з першої половини ХVІІІ до середини ХХ сторіч у верхів’ях Чорної та Білої Тиси та її притоках і потоках існували унікальні технічні споруди – дерев’яні гаті (греблі). Використовувалися вони при сплаві лісу. Спочатку це був чи не єдиний і найдешевший спосіб його траспортування. Оригінальне і водночас складне технічно-архітектурне вирішення гатей базувалося на традиціях народного будівництва, започаткованих ще в княжі часи, коли у придатних до цього місцях загачували течію потоків пустотілими зрубами-клітями, що заповнювалися каміннями.

Із минулого - в сьогодення. "Гуцули Закарпаття".

Площа закарпатської частини Гуцульщини у складі України становить близько 1,9 тис. км² і охоплює більшу частину території Рахівщини. Тут гуцули проживають у 27 населених пунктах та їх присілках. До них слід віднести ще й 16 українських та ряд етнічно змішаних сіл долини річок Рускови, Вишови і лівобережжя Тиси в Румунії. Найбільшим із сіл румунської частини Гуцульщини є Поляни (Русь Поляни), Кривий, Красна, Вишивська Долина, Бистрий, Луг, Великий Бичків, Русково. Вся ця територія у ІХ-Х ст. входила у склад історичного Закарпаття.

Закарпатська Гуцульщина з ХІV ст. перебувала у складі Марамороського комітату Угорського королівства, з 1711 р. – у складі Австрії, з 1867 р. – у складі Австро-Угорщини, з 1919 р. – у складі Чехо-Словаччини, по закінченню Другої світової війни – у складі Закарпатської області Радянського Союзу, а з 1991 р. – у складі Закарпатської області України.

Із минулого - в сьогодення. "Гуцульська республіка"

Гуцульська Республіка з центром у Ясінях – унікальна сторінка державотворення, що яскраво засвідчила одвічне бажання закарпатських гуцулів жити разом зі своїми братами по східний бік Карпат.

         Промінчики волі для гуцулів ясінянської долини засвітили у 1918 році, коли 1-го листопада утворилася Західно-Українська Народна Республіка. Під впливом цієї події місцева міліція в Ясінях взяла владу в свої руки. 3-го листопада сюди приїжджає офіцер австро-угорської армії Степан Клочурак, виходець із села, який і став командиром самоорганізованого військового загону і міліції. Було роззброєно жандармерію й угорську прикордонну охорону, а самих угорців, носіїв цієї зброї, відправили додому. До 5 листопада вся територія Ясіня і його околиці були повністю звільнені.

Із минулого - в сьогодення. "Географічний суходільний центр Європи"

                    

         На Закарпатській Гуцульщині, у межах території села Ділове, знаходиться суходільний центр Європи з координатами 24 градуси східної довготи і 48 градусів північної широти. Перший, хто визначив це місце у середині 80-х роках XIX ст., був італійський інженер-будівельник на ім’я, а може і прізвище Джовані, який тут керував встановленням залізничного мосту через річку Тису. У 1886 році із Відня, столиці Австро-Угорської імперії, було відряджено наукову гідрографічну експедицію, яка, після відповідних досліджень, підтвердила припущення неспокійного інженера. У 1887 році на визначеному місці військові під керівництвом не то майора, не то полковника Генерального штабу айстро-угорської армії на прізвище Натушіл, встановили на невеличкому майданчику кам’яний монумент висотою 1,5 метра. На стелі латиникою викарбуваний напис, який у перекладі на українську мову академіка Н. Тарасова означає: «… Постійне, точне, вічне місце. Дуже точно із спеціальним апаратом, який виготовлений в Австрії і Угорщині, з шкалою меридіанів і паралелей, встановлений центр Європи, 1887». 

"Із минулого - в сьогодення"

       Кожен регіон України має свої неповторні особливості, які надають йому привабливість, значущість. Наш край - це край особливої краси. Його щедро обдарувала природа мальовничими гірськими краєвидами. Наш край багатий своїм етнографічним колоритом гуцульської культури, пам`ятниками дерев`яної архітектури, історією.
       Тут творять і проживають народні умільці, письменники, краєзнавці. І тому для нас, вивчення історії нашого села, популяризація традицій повинні стати основною метою краєзнавчої роботи на сучасному етапі.
      Ми намагаємося наповнювати новим змістом масові заходи, відкривати щось нове, до цього часу невідоме, відшуковувати такі відомості і факти і популяризувати їх так, щоб у користувачів виник інтерес до вивчення історії, звичаїв.  Ми збираємо не тільки історичні факти, але й записуємо розповіді  літніх людей (баї, заклинання від усякої напасті, розповіді про "красних"-лісові мавки), зібраний матеріал збирається в папці "Моє село-моя історія жива".
     Допомагає нам у цьому користувач нашої бібліотеки історик-краєзнавець Микола Іванович Ткач, який невтомно трудиться та відшуковує все нові дані з історії нашого села, району та Гуцульщини.
     В біліотеці збирається тека-накопичувач пошукових робіт та публікацій Миколи Івановича "Історичне минуле нашого краю".
     Завдяки програмі "Бібліоміст" та безкоштовному доступу до мережі Інтернет,  на блозі створеним нашою біліотекою  ми розпочинаємо вести рубрику "Із минулого - в сьогодення", де будемо висвітлювати історичне минуле нашого краю, традиції, звичаї нашого народу.