У
Івано-Франківському видавництві «Лілея-НВ» в 2011 році вийшла в світ у
перекладі з польської мови книга Станислава Вінценза «На високій полонині», яка
насправді є розшифрованим генетичним кодом Гуцулії. Цього досить, щоби знати,
якою вона була, є, буде, могла і може бути.
Її перекладач
Тарас Прохаська, згадуючи про свою роботу над перекладом під час презентації в
2012 році у с. Криворівня Верховинського району на Івано-Франківщині у виступі
сказав, що «кожен переклад не може бути те саме, тобто, не можна зробити те
саме, що й автор, бо є різна мова, і,не все там однаково. Треба викомбінувати з
можливостей своєї мови те, що є в можливостях іншої мови. Але був вибір – чи
зробити її максимально гуцульською, чи легшою, читанішою, з точки зору
літературної мови». І. Т.
Прохаська вибрав другий варіант, залишивши якомога більше слів, на яких
тримається гуцульський лексикон, але написав все ж українською, як це у свійй
час зробив великий український письменник М. Коцюбинський у творі «Тіні забутих
предків». Ця книжка, до якої час від часу, можна повертатися и нагадувати, де
ми є і що ми є, тобто так як гласить надпис під пам’ятником гуцулові в Рахові
«Знаймо – хтосмо». Цей спосіб викликати любов до себе є теж
правильний. «Хай той, хто не знає Гуцульщину, теж її полюбить».